Зима накрила подвіря у Переяславі, де жив Степан, товстим пухким шаром снігу та й пес його, вірний Рекс, просто здоровенний східноєвропейський вівчур, поводився якось підозріло.
Замість того, щоб гріти боки в просторій буді, яку Степан з таким старанням майстрував ще минулого літа, Рекс вперто валявся прямісінько посеред снігу. Степан визирав у вікно, а в душі щось підтискало щось тут було не те, адже ще такого ніколи не траплялось.
Щоранку Степан виходив у двір і ловив на собі напружений погляд Рекса. Як тільки він підходив до буди, пес ставав муром між ним і входом, тихенько бурчав і дивився сумно, наче благав: «Не лізь, будь ласка, туди». Вся ця історія була підозрілою і Степан ламав собі голову, що ж то за секрет такий ховає його старий друг?
Без зволікань Степан придумав план заманив Рекса на кухню шматком ароматної домашньої ковбаси. Поки пес, зачинений у хаті, гепав лапами у шибку й клацав зубами від нетерпіння, Степан крадькома підкрався до буди, присів та заглянув усередину. Що побачив аж дух перехопило!
У середині, загорнутий у стару ковдру (яку ще бабуся залишила), дрімав крихітний котик весь у болоті, закоцюблий та ледве дихав. Оченята ледь-ледь розплющуються, а тільце тряслося з холоду. Рекс чомусь замість прогнати пухнастика прихистив його; він навіть не лягав у будку, аби не лякати нового друга, і ретельно сторожив, наче там у нього справжній скарб.
Степан затамував подих. Акуратно взяв котика на руки й пригорнув до грудей. Тієї ж миті Рекс підбіг, притулився носом до плеча уже не бурчав, а хвилювався й був готовий порятувати не менш за господаря.
Молодець ти в мене, Рексу прошепотів Степан, ніжно стискаючи малечу. Кращий, ніж більшість людей, правда ж!
З того дня на цьому подвірї мешкали вже не двоє, а троє друзів. І буда, змайстрована власноруч, знову стала затишною хатинкою тепер уже для врятованих душ. І, між іншим, економія на дровах: від такого тріо всім тепло, навіть якщо на дворі справжня зима і гривень у кишені небагато!