— Чому так на мене дивишся? Ну так, я не хочу дітей. Хіба нам погано вдвох? — запитала Ярина чоловіка.
Перший промінь сонця зазирнув у вікно кухні. Пробиваючись крізь жалюзі, він розкреслював підлогу, стіну та стіл смугами світла й тіні. Дістався до обличчя Дмитра й різко вдарив йому в запалені очі.
Дмитро заплющився, але навіть крізь тонку шкіру повік відчував яскравий блиск. Відсунувся разом із табуреткою в бік, де сонце не могло дістатися до його стомлених безсонням очей.
Ніби образившись, сонце раптом сховалося за стіною дев’ятиповерхівки навпроти. У кухні одразу стало темно й похмуро. У цю мить пролунав довгоочікуваний клац замикаючогося замка. Дмитро здригнувся, напружено прислухався до обережних шерехів у передпокої, затримуючи подих.
Крадькома кроки босих ніг на кілька секунд завмерли у кімнаті, потім почали наближатися до кухні.
— Дмитро? Ти не спиш? — запитала дружина, як йому здалося, здивовано й розгублено.
— Де ти була? — хрипко вимовив він, розкриваючи пересохлі губи.
Дружина не відповіла одразу. Якби сказала без вагань, можливо, він би їй повірив. Але вона кілька секунд обдумувала відповідь.
— У кафе була з Оленою, потім… зайшла до неї додому. Вибач, випили, я взагалі випала з реальності. Заснула в неї, — брехала дружина.
— Чому не подзвонила?
— Так п’яна ж була, я ж сказала. Не хотіла тебе будити, — вже спокійнішим голосом відповіла дружина.
— Ти сподівалася, що я спатиму й не помічу твоєї відсутності. — Дмитро говорив, не дивлячись на неї.
— Та що сталося? Ну випили, побалакали. Хіба раз у житті не можна відірватися? — дружина підвищила голос, переходячи в наступ.
— Раз у житті? — Дмитро повернувся до неї.
Ярина моргнула й відвела погляд.
— Я спати хочу, давай поговоримо пізніше, — втомлено сказала вона і зібралася йти, але Дмитро різко схопив її за зап’ястя й потягнув до себе.
Ярина скрикнула, не втрималася на ногах і впала йому на коліна, але тут же схопилася, намагаючись вихопити руку.
— Пусти, мені боляче, — прошипіла вона.
Але Дмитро ще міцніше стиснув її зап’ястя.
— Руку зламаєш. Пусти! — Ярина дивилася на чоловіка з презирством і розпачем.
— Ти була з ним? Скажи. — Дмитро міцно тримав її, не даючи звільнитися.
— Так! Так! — викрикнула йому в обличчя Ярина. — Ну що, легше стало? Ненавиджу! Як ти мені набрид. — Вона різко дернулася, і в цю мить Дмитро відпустив її руку.
Від несподіванки Ярина відлетіла назад і вдарилася ліктем об одвірок, голосно скрикнувши від болю.
— Іди геть, — спокійно сказав Дмитро.
— Дмитро, дай хоча б…
— Забирайся! До нього, до біса! За речами потім прийдеш. — Він знову обперся спиною об стіну, відкинув голову назад і заплющив очі, не бажаючи дивитися на дружину.
— Ну й піду. — Ярина вийшла з кухні, потерДмитро стояв біля вікна, дивився, як Ярина йде по вулиці, і раптом зрозумів — він ніколи більше не почує її сміху в цьому будинку.