«Який гарний став. Якби він трохи заможніший був, працював би в престижній фірмі, я б, мабуть, закохалася в нього», — подумала Олеся.
— Ну, Юрку, тримай оборону. Якщо щось станеться, дзвони. Не в космос лечу, завжди на зв’язку, — сказав Віктор, простягаючи руку своєму заступнику та другові.
— Зрозумів, не переймайся. До речі, так і не сказав, куди в відпустку їдеш? На Карпати чи в Єгипет? — Юрко міцно стиснув його долоню.
— Не казав? До матері їду. Дах потрібно лагодити, паркан підправити. Батько колись про все дбав, а як пішов — усе повалилось. Не пам’ятаю, коли востаннє з вудкою на ставку сидів…
— Я взагалі ніколи не рибалив. Справжній міський. Навіть позаздрю тобі, — зітхнув Юрко. — Повернешся, розкажеш, — кинув він у спину Віктору.
Радіючи, що завтра покине шумне місто, обійме матір, вдихне свіже повітря рідного краю, Віктор їхав додому й усміхався.
Він виріс у маленькому селі. Мати була вчителькою, батько — теслею. Вітя часто допомагав йому, вмів усе робити. Батько мріяв, що син піде його стежкою. Але Віктора вабили машини, комп’ютери, нові технології. В школі вчився легко. Коли закінчив, сказав — у селі йому робити нічого, хоче їхати до Києва, досягти більшого, ніж стати теслею, як батько.
— Як це — нічого? Село росте, руки завжди потрібні. Хочеш, хату тобі збудуємо? Оженишся, діти бігатимуть, — переконував батько.
— Заворіжок, батьку. Спочатку на ноги треба стати, — відмахувався Віктор.
Батько сердився, сперечався. А мати терпляче заспокоювала його:
— Не підрізай йому крила. Хай пробує. Він у нас розумний, ще пишатимемося ним.
Дали грошей на перший час і відпустили. Віктор навчався в інституті та працював на будівництві. Згодом досяг усього, про що мріяв.
У школі закохався в Олесю, жартівливу дівчину з веснянками. Вона зірок із неба не зривала, мріяла про перукарню, свій салон. У кожного була своя мрія. Так вони й роз’їхались, сподіваючись колись зустрітися.
Коли Віктор приїздив додому, завжди виявлялось — Олеся вже поїхала.
Можна було зайти до її матері, спитати номер, але він цього не зробив. Кохання завадить мріям. Якщо одружаться, з’являться діти — доведеться працювати на кусень хліба, а не йти до мети. Ні, спочатку треба домогтися свого — розкрутити бізнес, купити квартируЧерез рік, на вулицях Києва, вони знову зустрілися — тепер без масок, без оманливих слів, просто дві душі, які нарешті були готові почати все спочатку.