— Чого ти лізла в мій ноутбук?! — Олексій насунувся на Соломію. Вона ніколи не бачила його таким…
Соломія прийшла зі школи й одразу відчула важкий запах перегару. З кімнати лунав гучний хропіт. Все зрозуміло — батько знову п’яний.
Мати стояла біля раковини й чистила картоплю. Обернулася, почувши кроки. Соломія одним поглядом помітила червону, опухлу щоку.
— Мамо, пішлимо від нього. Скільки можна терпіти? Він же може тебе вбити, — зі злістю вимовила дівчина.
— Куди ми підемо? Хто нас потрібен? На оренду квартири грошей нема. Не бійся, не вб’є. Він боягуз. Тільки переді мною й махає кулаками.
Вранці Соломія прокинулася від дивних звуків. Встала, зазирнула на кухню. Батько стояв біля плити, запрокинувши голову, і пив воду прямо з носика чайника. Вона заворожено дивилася на його кадик, який ходив угору-вниз. “Нехай захлинеться! Будь ласка, нехай захлинеться!” — ненавиділа вона.
Але батько не захлинувся. Поставив чайник, крякнув із задоволенням, зиркнув на неї червоними, опухлими очима й пішов у ванну.
Соломію знудило від думки, що мати долине води у чайник і поставить на газ, не промивши його від батькового слизу. Вона взяла губку й довго мила чайник, пообіцявши собі ніколи більше не пити з нього, не замінивши воду.
На зимові канікули клас Соломії поїхав у Львів. Коли вона повернулася, мати лежала в лікарні.
— Це він тебе? — різко запитала дівчина, побачивши забинтовану голову.
— Ні, що ти. Посковзнулася, був ожеледиця.
Та Соломія знала — мати бреше.
Через часті травми голови у матері підскочив тиск. Через півроку стався інсульт, і вона померла. На поминках батько плакав п’яними сльозами, то жалкуючи про ранню смерть “любої Оленки”, то лаючи її останніми словами за те ж саме.
Казав, що Соломія вся в матір, погрожував: якщо вона теж його покине, то вб’є її. Дівчина ледве дочекалася кінця школи. На випускний не пішла. Наступного дня тихо забрала атестат і втекла з дому, поки батько був на роботі.
Гроші на продукти батько давав, і Соломія частину приховувала. А то й сама витягала з кишень, коли він спав. Небагато, але протриматися якийсь час можна. Вона давно вирішила: поїде у велике місто, знайде роботу, а навчатися можна й заочно.
Щодо того, що батько шукатиме її, не хвилювалася. Дільничний і сусіди знали про його п’яництво — допомагати не будуть. Вона поїхала до Києва, зняла дешеву, стареньку кватиру на околиці, влаштувалася в “Чікен Хаус”. Допомогли з медкнижкою, годували безкоштовно…
Подала документи до технікуму на заочне. Коли на роботі дізналися, що вона вчиться на бухгалтера, посадили за касу.
Хлопці намагалися за нею доглядати. “Спочатку всі вони хороші, ніжні. А потім або пити починають, або зраджують. Якщо чесно — не знаю, що гірше. Не вір їхнім ласкавим словам, доню. Я теж була гарною. Твій батько не пив, коли ми зустрічалися. А потім куди все поділося?” — часто говорила мати.
Соломія запам’ятала її слова й не відповідала на залицяння. Вона вже надивилася на життя батьків.
Мати в день зарплатні купувала багато макарон, круп, консервів, щоб вистачило надовго. Батько пропивав гроші, але їжа завжди була. Тепер Соломія робила так само.
Вона йшла додому з важкими пакетами. Назустріч ішов хлопець, втопивши ніс у телефон. Вона сподівалася, що він її помітить, але він врізався.
— Перепрошую! — він відірвав очі від екрану.
Соломія хотіла відповісти щось різке, але побачила його усмішку й зніяковіла.
— Нічого, я сама винна, — сказала вона й теж посміхнулася.
Хлопець запропонував допомогу. Соломія вагалася, але віддала його пакет. Людина з такою щирою усмішкою не може бути поганою. Вони познайомилися. Олексій легко доніс покупки, але вона все ж не пустила його до себе.
Наступного дня він зайшов у “Чікен Хаус”. Казав, що випадково, але Соломія не повірила. Вони почали зустрічатися.
Олексій зізнався, що розлучений, що у нього є донька, яку він обожнює. Залишив дружині квартиру, а сам жив у друга. Розповів, що одружився з дурниці.
— Просто не змогли жити разом. Виявилося, що між нами немає нічого спільного. Іноді по кілька днів не розмовляли.
Він багато розповСоломія обережно взяла свого сина на руки, дивлячись у його маленьке обличчя, і пообіцяла йому, що їхнє життя буде іншим — вільним від страху і брехні.