— Бери дитину собі, мені не шкода. Бачити її не можу. Але дай мені грошей,— сказала Віка.
У Соломії було видовжене обличчя з карими, трохи витрішкуватими очима, великими зубами й тяжким підборіддям. Зате волосся — густе, темне, завивалося великими локонами. Якщо заколоти його на потилиці, виходила пишна зачіска, але тоді недоліки обличчя ставали помітнішими. Тому Соломія завжди ходила з розпущеним волоссям.
Фігура теж була не ахти, наче її ліпив невмілий майстер. Але фігуру можна приховати одягом, тоді як обличчя…
Іноді на вулиці хтось із хлопців гукав їй у слід:
— Гей, дівчино, давай познайомимося!
Але коли вона оберталася, той бурмотів вибачення, мовляв, помилився, і тікав геть.
— Навіщо такій потворі такі коси? — зітхали заздрісні однокласниці.
Соломія й сама б охоче проміняла їх на будь-які рідкі й тьмяні, аби тільки обличчя було хоч трішки гарніше.
Подруг у неї не було. А от один хлопець їй подобався. Він сидів у сусідньому ряду й інколи просив списати домашку чи підказати під час контрольної. Навчалася Соломія відмінно.
Одного разу цей самий хлопець запросив її до кіно. Вона була на сьомому небі від щастя. Після сеансу йшли додому й розмовляли. Парень щоразу озирався.
— Кого виглядаєш? Боїшся, що побачать тебе зі мною? — прямо запитала Соломія.
Він почервонів і знітився.
Біля будинку він незграбно поцілував її. І в ту ж мить із-за рогу лу— зачулися реготи його друзів, і Соломія зрозуміла — вони побилися, хто з них зважиться поцілувати потвору.