«А якщо тато й мама справді розійдуться?» Від цієї думки у Толика в животі похололо, а на очі набігли сльози.
Троє друзів йшли зі школи. Весняне сонце так і сліпило у вічі. Хлопці жартували, штовхалися й сміялися. Біля будинку Ярика вони зупинилися.
— Підеш сьогодні з нами на роверах катати? Ми вчора з Сашком так класно по парку гоняли!
Толик насупився. Він уже тисячу разів просив тата привезти велосипед із гаража, але в того завжди були справи. То пізно повертався з роботи, то просив до вихідних, а потім забував.
— Ну що, підеш? — повторив Ярик і штовхнув Толика в плече.
— Не знаю. Ровер у гаражі. Якщо тато рано прийде…
— А самому не взяти? Гаразд, ми о сьомій у парку будем, приїжджай. — Ярик простягнув долоню, і всі по черзі вдарили по ній.
Біля наступного під’їзду Толик попрощався і з Сашком. «Може, справді пошукати ключ від гаража? Тато ж машину туди тільки взимку ставить. Навряд чи він носить його із собою», — подумав Толик і побіг додому. Жив він далі за всіх друзів.
Дома хлопець перевдягнувся й одразу почав шукати ключ. Але у шухляді, де зазвичай лежали дрібнички, його не було. Толик ще покопався, але незабаром здався й сів за уроки. Прийде мама — спитає. Але якщо він уроки не вивчить, то й ключ йому не дадуть.
З домашнім завданням він упорався за півтори години. Навіть сам здивувався — зазвичай на це йшло вдвічі більше часу. Задзвенів замок у дверях. «Мама!» — зрадів Толик і вибіг у коридор.
— Привіт, — втомлено промовила мама й пройшла на кухню з пакетами.
Толик пішов за нею. Вона розкладала продукти по полицях.
— Чому не поїв макарони з котлетою? Знов перекусив бутербродами? Постав у шафу, — мама простягнула йому пачку гречки.
— Мам, де ключ від гаража?
— Нащо тобі?
— Хочу ровер забрати.
— А уроки зробив? — Мама закрила холодильник і подивилася на сина.
— Зробив, можеш перевірити, — готово відповів він.
— Ключ… — мама оглянула кухню задумливим поглядом. — Не пам’ятаю. Дочекайся тата, він знає.
— Коли він прийде? Вночі? — з серцем крикнув Толик. — Друзі вже давно катаються. Нащо взагалі забирали ровер у гараж? Залишили б на балконі. Тато прийде, і вам знову не до мене. Ви ж дня не можете прожити без сварки. Набридло, — проворчав він і пішов у кімнату, грюкнувши дверима.
Останнім часом тато постійно затримувався на роботі, а з мамою вони тільки й робили, що сварилися. Толик уже й не пам’ятав, коли вони всі троє кудись ходили разом.
Одного разу тато прийшов вчасно. За вечерею спитав, як у сина справи в школі. Толик розповів, але швидко замовк, помітивши, що тато його не слухає. Тоді мама знову почала, що батькові байдуже, що вихованням треба займатися… Хлопець закрився у кімнаті, але як не чути, коли вони кричать?
У всіх у друзів нормальні родини. Ярик з татом часто їздять на рибалку, ходять на футбол. Сашко взагалі рідко гуляє — постійно з батьками десь подорожує. Толик зітхнув.
Він сидів на ліжку, тримаючи відкриту книгу, але навіть не дивився на сторінки. У кімнату зайшла мама, сіла на край ліжка й хотіла погладити сина по голові. Толик відхилився.
— Я знайшла ключ від гаража. Якщо уроки вивчив…
— Вивчив, казав же, — перебив він.
— Добре, тоді одягайся. Підемо разом.
Толик підскочив, натягнув светр і з радістю вигукнув:
— Я готовий!
— Тільки обіцяй, що на дорогу виїжджати не будете. Катайтеся в парку, — сказала мама.
Гараж був за п’ять хвилин ходьби. Двері іржаво скрипнули.
— Скільки разів казала, щоб петлі змастив, — нарікала мама, увійшовши всередину.
У приміщенні пахло бензином і мастилом. Ровер висів на стіні.
— Так не дістати, візьми табурет, — сказала мама.
Табурет під Толиком захитався.
— Мам, тримай його, а не мене!
Він штовхнув велосипед угору, але той не піддався. Мама підхопила, і вони разом зняли його.
— Шини спущені. Треба підкачати, — сказала мама.
Раптом у неї задзвонив телефон.
— Тато, — сказала вона, піднімаючи трубку. — Ми в гаражі… Толику ровер потрібен… А ти чого так рано?.. Звідки така раптова увага?
Вона слухала, потім сердито відірвала телефон від вуха.
— Не пам’ятає, де насос. Дивно, що й нас ще не забув, — з іронією сказала вона. — Зараз прийде. Чекатимемо?
Толик тільки помітив, як у дверях з’явився тато. Він підбіг до батька.
— Я сам зняв ровер! Тільки шини підкачати…
А потім глянув на маму — вона не дивилася на тата. І тато теж уникав її погляду. Щось знову було не так.
«А якщо справді розійдуться?» — від цієї думки Толикові знову захотілося плакати.
Раптом він згадавТолик глянув на батьків, які тепер мовчки дивилися один на одного, і раптом зрозумів — усе буде добре, адже вони ще ніколи не трималися за руки так міцно.