**Щоденниковий запис**
Сьогодні все склалося інакше. Наталя закінчила педагогічний коледж із червоним дипломом, мріяла вступити до університету. Та доля розпорядилася по-своєму. Батько потрапив у важку аварію, довго лежав у лікарні. Коли його виписали, мати взяла відпустку, щоб доглядати за ним вдома, поки він не звикне до інвалідного візка.
Університету в їхньому місті не було, треба було їхати до обласного центру. Наталя вирішила, що вступить наступного року. Як могла вона залишити батьків одних у такий складний час? Влаштувалася працювати в школу.
Лікарі обіцяли, що з часом батько зможе ходити, якщо робитиме спеціальні вправи, масаж, прийматиме ліки. Мати продала дачу, щоб найняти інструктора з лікувальної фізкультури, масажиста, купувати ліки. Але батько так і не піднявся.
“Годі, досить витрачати гроші намарне. Нічого не треба, все одно не встану”, — пояснив він одного разу.
Характер у нього зіпсувався, він став вибагливим і підозрілим, до всього чіплявся. Найбільше діставалося, звичайно, матері. Якщо він кликав, вона мусила все кидати й бігти до нього. Частіше за все йому просто хотілося попити, щось запитати або побалакати. А в цей час вечеря підгоряла на плиті.
“Сашко, ти ж міг би і сам доїхати до кухні. А тепер картопля згоріла”, — докоряла мати.
“У мене життя згоріло, а тобі картоплі шкода. Тобі легко казати — ти на ногах. Важко чашку води принести?” — злиться батько.
Бувало, що він з люті кидав у матір чашкою чи тарілкою. Все частіше батько просив купити йому горілки. А випивши, виливав злість на матері. Ніби це вона була винуватцем аварії.
“Тату, не пий, це не допоможе, тільки гірше буде. Чимось зайнятися не можеш? Грай у шахи, книжки читай”, — умовляла Наталя.
“Ти багато розумієш. Останню радість у мене хочеш відібрати? У твоїх книжках одна брехня. Сама їх читай. А в житті все не так. Я ні на що не придатний”, — бурчав він.
“Мамо, не купуй йому більше горілки”, — просила Наталя.
“Не куплю — кричаєАле мати не могла йому відмовити, бо знала, як болісно батькові жити в поразці власного тіла.