– Ти знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю та захопленням, – випалила задоволена собою донька.
Олег вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води блищали на його підтягнутих грудях. Не чоловік – мрія. У грудях Софії солодко занило.
Він сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
– Не треба, бо я так ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, уже вдома. – Софія торкнулася щокою його плеча.
Олег зітхнув.
– Соню, ну доки можна? Коли ти розкажеш доньці про нас?
– Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. – Софія підвелася й почала одягатися.
– Мені здається, що я не жив зовсім, а чекав тебе. Я й дня не можу…
– Не рви мені серце. Не проводжай. – Вона вислизнула з кімнати.
Йшла вулицею, намагаючись не помічати поглядів перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, жінки – з осудом.
Їй хотілося стати непомітною. Але все було при ній – і стать, і обличчя з виразними очима, і густе темне волосся, що вибилося із закріпки.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять, за кохання. Майже відразу завагітніла. Чоловік намагався переконати зробити аборт: «Рано, треба стати на ноги». Але Софія народила здорову дівчинку, сподіваючись, що він зміниться. Але він так і не полюбив доньку.
Одного разу їй подзвонила незнайома жінка й назвала адресу, де часто буває її чоловік. Вона не кинулася слідкувати, просто зачекала його й спитала напрочол. Він спочатку заперечував, потім виправдовувався, а потім закричав:
– Якась божевільна сказала – і ти повірила? Ти від неї недалеко пішла! Я йду, а ти пошкодуєш…
Він пішов, грюкнувши дверима. Софії не хотілося жити, але донька потребувала її – і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, сховалась за дерево й стала чекати. Незабаром повз пройшов її чоловік з молодою жінкою під руку.
Наступного дня вона подала на розлучення. Віддала доньку до садочка й вийшла на роботу.
Часом у її житті з’являлись чоловіки, але жоден не сподобався настільки, щоб ризикнути. І лише через багато років Олегові вдалося здобути її серце. Високий, гарний – якраз до неї. Між ними розгорівся пристрасний роман. Одного разу Галя спитала, куди мама так гарно вдягається.
– На побачення, – жартівливо відповіла Софія.
– О-о-о, – затяжно промовила донька.
Більше не питала.
Фігурою Галя пішла в матір, але обличчям була звичайною. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася негарна донька. А Софія раділа: краса – це не щастя, а лише проблеми.
У неї ніколи не було подруг. Не через неї – через заздрість. Дівчата боялися виглядати блідо поруч із нею. Може, тому й вийшла заміж рано – сподівалася знайти в чоловікові друга.
***
– Галю, я вдома! – голосно сказала Софія, заходячи в квартиру.
– Я вчила уроки, – відповіла донька зі своєї кімнати.
Софія переодягнулася й пішла на кухню. Незабаром туди зайшла Галя, сіла за стіл і відламала шматок хліба.
– Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, – сказала Софія, ставлячи тарілки.
– Я хотіла поговорити.
– Хотіла – то й говори, – Галя смачно їла.
– Скліро мій день народження.
– Я пам’ятаю.
– Я хотіла запросити… мого знайомого.
– З яким ти спиш? – Донька спокійно дивилася на матір.
– Зустрічаюся. Та все ж ти розмовляєш із матір’ю!
– Яка різниця? У твоєму віці зустрічатися й спати – це одне й те саме.
– То я запрошу його? Ти не проти?
– Мені що. А бабуся прийде? – легковажно спитала Галя.
Софія з полегшенням зітхнула. П’ятнадцять років – складний вік. Але, здається, донька сприйняла це спокійно.
Наступного дня Олег прийшов із великим букетом троянд і подарував перстень. Софія збентежилась. Він намагався сподобатися Галі, жартував, розповідав. Але донька була стриманою.
Коли він пішов, Софія зайшла до кімнати доньки й сіла поруч.
– Він тобі не сподобався?
– Ні.
– Чому?
– Не сподобався – і все. – Галя замовчала. – Мам, він тобою користується. Як ти цього не бачиш?
Софія вийшла.
***
Через три тижні навчальний рік закінчився, і Галя поїхала з класом у Львів. Перед від’їздом вони розмовляли.
– Мам, а Михайло Степанович тобі взагалі не подобається? – раптом спитала Галя.
– Який Михайло Степанович?
– Ну, із першого поверху! – пояснила донька.
Софія згадала невиразного бородатого сусіда.
– Він тебе любить, – впевнено сказала Галя. – Ти знаєш, як він на тебе дивиться?
– І як же?
– З любов’ю і захопленням, – випалила задоволена собою донька.
Наступного ранку Софія приготувала каву на двох і злегка посміхнулась, коли почула знайомий стук у двері.