Ти чудовисько, мамо! Таким, як ти, не можна мати дітей
Після школи Оксана виїхала з невеличкого провінційного містечка до Києва, щоб вчитися далі. Одного разу пішла з подругами в клуб і там зустріла Богдана. Киянин, красені, його батьки поїхали на рік у закордонне відрядження. Вона закохалася без пам’яті й незабаром переїхала до нього.
Жили на широку ногу, батьки гроші присилали. Щодня — то в клуби, то вечірки вдома. Спочатку Оксані подобалося. Аж раптом опинилася з боргами й пропусками, зимову сесію здала на двійки. Постало питання про її відрахування.
Оксана пообіцяла взятися за розум і перескладати іспити. Та й справді — занурилася в книги. Коли до Богдана приходила компанія, вона замикалася у ванній. Сесію все ж пересклала. Та вирішила переконати Богдана зупинитися. У нього ж останній курс, незабаром диплом.
— Та годі, Оксанко. Живеш один раз. Молодість — річ минуща. Коли ж веселитися, як не у двадцять? — безтурботно відповів він.
Соромно було матері зізнатися, що живе з хлопцем без штампа у паспорті. Коли дзвонила додому, брехала, що вийшла заміж, розписалися, а весілля буде, коли батьки Богдана повернуться з-за кордону.
Одного разу Оксані погано стало на парах. Голова крутилася, нудило. Вона не могла згадати останній цикл і з жахом зрозуміла: напевно, вагітна. Тест підтвердив її здогад.
Термін був невеликий, і Богдан почав умовляти її зробити аборт. Вперше сильно посварилися, так, що він пішов і два дні не з’являвся. Оксана не знаходила собі місця, плакала та чекала. Нарешті Богдан повернувся — але не один. На ньі висіла п’яна блондинка, яка ледь трималася на ногах. Оксана, знервована невідомістю, не втрималася — накричала на Богдана, проганяла ту дівчину.
— Вона не піде. А якщо не подобається — сама йди, істерічко! — гаркнув він і вдарив її.
Вона схопила пальто і вибігла з дому. Пішки дійшла до гуртожитку. З опухлою щокою, з розмазаною по обличчю тінню для вій, в сльозах вона постукала у двері. Доглядачка зжалилася й впустила її.
Наступного дня прийшов Богдан, благав пробачення, клявся більше не підняти на неї руку, просив повернутися. Оксана повірила. Заради дитини.
Якось вона закінчила перший курс. Додому їхати боялася. Що скаже мати? Але й у Києві залишатися було страшно. Скоро мали повернутися батьки Богдана, а вона з животом і виглядала жахливо.
Незабаром батьки справді приїхали. Дізнавшись, що Оксана з провінції, що тільки перейшла на другий курс, батько завів неприємну розмову. Запропонував гроші, щоб вона поїхала і залишила їхнього сина у спокої.
— Сама розумієш, який з нього батько? Тільки гуляння на думці. А може, і не його це дитина? Гроші тобі пропоную. Бери й їдь до своїх. Повір, так буде краще для всіх.
Боляче було чути таке. Від сорому готова була провалитися крізь землю. Богдан не заступився, мовчав. Гроші Оксана не взяла, хоча потім шкодувала. Зібралася та поїхала додому.
А мати, як побачила доньку з животом на порозі, одразу зрозуміла.
— А чого сама приїхала? — насторожено запитала вона. — Значить, не вийшла заміж? Натішився киянин і вигнав тебе? Гроші хоча б дав? — не впускала доньку далі до хати.
— Мам, як ти можеш? Мені його гроші не потрібні.
— А до мене навіщо приїхала? Ми з тобою й так ледве зводили кінці з кінцями. Я думала, донька щасливий квиток витягла — вийшла заміж за киянина, житиме в достатку. А вона з животом повернулася. І як ми тут вчетверо помістимося? Ще й з дитиною?
— Чому вчетверо? — приглушеним голосом, нічого не розуміючи, запитала Оксана.
— Тому що поки ти у Києві гуляла, у мене теж з’явився друг. А що? Я ще не стара, теж хочу жіночого щастя. Тебе сама виростила, думати про себе було неколи. Тепер можу й для себе пожити. Він молодший за мене. Не хочу, щоб на тебе витріщався.
— Та куди ж мені йти, мамо? Я ж скоро народжу… — прошепотіла Оксана, ледве стримуючи сльози.
— А до чоловіка повертайся. Або хто він тобі. Він дитину зробив — нехай і дбає про вас.
Матір стояла непохитна. Ні жалю, ні співчуття Оксана в її очах не побачила. Раніше вони не були близькими, а тепер і зовсім — наче не з рідною матір’ю говорила, а з чужою жінкою.
Взяла Оксана сумку й пішла. Відійшла від дому, сіла на лавку й заплакала. Куди йти? Кому вона потрібна, якщо навіть рідній матері байдуже? Думала навіть вийти на дорогу та кинутися під машину. Але дитина в животі схвильовано заворушилася, немов відчула щось. Не вистачило духу змусити її гинути від болю під колесами.
— Оксано? — перед нею несподівано зупинилася дівчина.
Вона підвела оПеред нею була її колишня одноклассниця, Марічка, яка, поглянувши на заплакане обличчя й округлий живіт, без слів обняла її і прошепотіла: “Ходімо до мене, все буде добре”.