Українські обриси
Олена розклала кашу по тарілках, намалювала варенням смішну мордочку у синовій порції.
— Чоловіки! Снідати! — покликала вона, розливаючи свіжозаварену каву.
Ярик сів за стіл і невдоволено подивився на тарілку.
— Не люблю кашу, — буркнув він.
— Що за новини? Гречана дуже корисна. Хочеш на ковзанку — спочатку добре поїж, — Андрій сів навпроти сина, взяв ложку, зачерпнув і поклав собі в рот.
— М-м… Як смачно. Наша мама — чарівниця. Повір, ніхто так не готує, як вона.
Ярик недовірливо подивився на батька, але теж узяв ложку. Коли скінчив, Олена забрала порожню тарілку й підсунула чашку з кавою.
— Щось трапилося? — спитала вона чоловіка. — Останнім часом ти якийсь задумливий. Проблеми на роботі?
— Я все з’їв. Коли підемо на ковзанку? — радісно спитав Ярик.
— Піди пограй. Нам з мамою треба поговорити, — Андрій упіймав незадоволений погляд сина. — Трохи пізніше. Іди.
Олені на хвильку здалося, що вона читає думки хлопчика. Він вагався: заплакати, бо ковзанка може “згоріти” після розмови батьків, чи піти в кімнату й мучитись сумнівами. Вона посміхнулася й кивнула, ніби підтверджуючи, що ковзанка буде, але потім.
Ярик зісковзнув з табуретки й із ображеним виглядом вийшов із кухні.
— Так що тебе гризе? — Олена сіла на місце сина.
— Не знаю, як почати. Сам нічого не розумію, — сказав Андрій, покрутивши чашку в руках.
— У тебе коханка? Хочеш піти до неї? — прямо запитала Олена.
— Оленко, ти що? Як тобі таке могло прийти в голову? — спалахнув Андрій.
— А що я мала подумати? Якщо на роботі все добре, що ще могло тебе так турбувати? — Олена почала втрачати терпіння. — Учора просила винести сміття. Ти кив— Так, — сказав Андрій, глибоко зітхнув, — краще сьогодні поговоримо з мамою разом, щоб Ярик зрозумів: сім’я — це найголовніше.