«Вона справді гарно виглядає. А я перестав це помічати», — промовив про себе Олесь.
Ранок видався таким самим метушливим, як завжди. Олена приготувала сніданок, розбудила Софійку. Чоловік зайняв ванну, тому довелося вмивати донечку на кухні. Випадково рушником зіштовхнув зі столу чашку. На шум прибіг Олесь. Олена попросила взяти на руки доньку, а сама почала збирати уламки.
— Уф, здається, усе. — Олена кинулася одягатися.
— Я побігла, а ти відведи Софійку до садка. У мене сьогодні важливий день, — вже з передпокою говорила вона, застібаючи чоботи. — Презентую свій проект. Якщо все пройде добре, доручать керування, а це гроші, досвід і нові можливості.
Вона навіть не дала йому слова вставити, швидко окинула себе останнім поглядом у дзеркалі, схопила сумку й вилетіла з квартири.
Олесь допивав каву з бутербродом, а Софійка стояла поруч і спостерігала.
— Теж хочеш?
Донечка кивнула.
— Ні, не можна, бо в садочку кашку їсти не схочеш.
При згадці про кашу Софійка скривилася.
— Я теж багато чого не люблю. Наприклад, як мама втікає з дому. Здається, тут уже нічого не зміниш. — Олесь поставив порожню чашку у мийку.
Довго натягував на доньку колготки, які постійно перекручувалися. Потім довго шукав рукавички. Виявилося, вони лежали на батареї в кухні. Задихані й розпатлані, вони нарешті вийшли з дому. Олесь підхопив Софійку на руки й побіг униз по сходах.
У садочку він передав донечку виховательці, але та почала щось пояснювати.
— Вибачте, спішу, — перебив він і, почуваючись непоко́рним, швидко вийшов.
Тільки в машині зміг зітхнути вільно. Хвилину приходив до тями після ранкової метушні, потім поїхав на роботу.
Усю дорогу думав, як же добре було, коли Олена сиділа вдома. Він спокійно йшов на роботу й повертався у прибрану хату, де вже пахло вечерею. Жодного стресу. А тепер — біганина. Ні, так далі не може бути.
Багато жінок мріють бути на її місці: сидіти вдома, доглядати за дитиною. А їй потрібна самореалізація, кар’єра. Навіщо тоді виходила заміж? Займалася б справами. Треба умовити Олену залишити роботу. Невже їм не вистачає грошей? Олесь вирішив поговорити з дружиною ввечері. Настрій одразу покращився.
Робота відволікла. Після обіду прийшло повідомлення від Олени: «Спізнююсь, заберіть Софійку.»
От і добре. А він сподівався посидіти у кав’ярні з друзями. Так рідко бачаться. Настрій знову впав.
Ввечері Олесь смажив картоплю, коли увійшла дружина — радісна, з сяючими очима. Навіть не роздягнувшись, вона зайшла на кухню.
— Уяви, моя презентація вразила всіх! Мене призначили керівником проекту! Вітаю мене. — Піднялася на пальчики й підставила щоку. Олесь поцілував її.
— Ти не радий за мене? — Олена помітила його похмурість.
— Ні, я щасливий. Чудово! Дружина зробила кар’єру. Тепер у неї немає часу на нас із донечкою. Просто чудово! — відповів він з сарказмом.
— Ти що, злишся? Заздриш, що в мене все вийшло, а ти досі звичайний менеджер?
— До чого тут заздрість? Ти бачиш дитину лише вранці та у вихідні. Скоро вона перестане тебе впізнавати. Тобі не вистачає грошей?
— Не кричи. Ти думаєш не про дитину, а про себе. Так, я буду заробляти більше. І тебе це бісить. Невже не розумієш? Я хочу робити те, що мені подобається, а не сидіти вдома. Хочу виглядати гарно. Саме в таку мене ти й закохався. Чи ні?
Олесь збентежився. Це була правда.
— Але тоді було інакше. Зараз у нас є дитина. А їй потрібна мати, — відповів він.
— Батько теж потрібен. Чому все має лежати на жінці? Ось і займайся нашою донечкою! — відчепилася Олена.
Сварка розгорілася. Обидва вважали себе правими. Спати лягли, не помирившись, навіть відвернулися один від одного. Але вночі Олена поклала руку на грудь чоловіка, а він ніжно прикрив її долонею. Уві сні вони все ще кохали одне одного.
Зранку Олесь схопився раніше, сподіваючись вийти першим. Але Олена вже готувала сніданок і будила Софійку. Він зітхнув і пішов голитися. І все повторилося: кава втекла, Софійка заплуталася в колготках, а вже одягнена Олена стояла біля дверей.
Він крикнув, що не зможе забрати донечку сьогодні… Але вхідні двері вже грюкнули.
— Трясця! — вилаяАле через рік вони з Оленою зрозуміли, що знайшли рівновагу — вона реалізувала себе у роботі, а він навчився цінувати її щастя та силу, і тепер вони обидва ділили турботи про дім і Софійку, відчуваючи себе справжньою командою.