“Ти будеш мене чекати?”
Як швидко летить час. Не встигла озирнутися, а вже майже п’ятдесят. А здавалося, що вічно буде молодою. Оксана подивилася у дзеркало. То так голову поверне, то інакше. Одні розчарування. Але, як кажуть, треба любити себе будь-яку. Гаразд. А що саме варто полюбити? Тіні під очима, зморшки, сумний погляд… Краще й не дивитися на таку “красу”.
Хоч і не тягала цеглу, не працювала на заводі, а сиділа все життя в теплому кабінеті, перебираючи папірці. Але роки на обличчі все одно залишили слід.
Оксана зітхнула. “І чого я переживаю? Хто на мене дивиться? Молодих повно. Заспокойся, — наказала вона собі. — Дихай рівно”. І справді зробила глибокий вдох, потім ще один. “От і все. Микола повернувся. Він уже давно забув про мене. Скільки води втекло з тих пір…”
***
— Оксанко, а підемо в кіно? — запропонував Микола, почервонівши так, що аж вуха зашаріли.
— А на який фільм? — спитала вона з удаваною байдужістю, але у грудях серце так і підскочило.
— Назву забув, але друзі дивилися — сподобався.
— Я люблю або про кохання, або про пригоди, — мрійливо сказала Оксана і помітила, як у Миколи витягнувся вираз обличчя. — Ну добре, підемо. А коли?
— Можна прямо зараз, — зрадів хлопець.
Вона подумала. Мама сьогодні нічого не доручала, уроки можна зробити пізніше. Дозволу питати не треба — батьків вдома немає.
— Підемо, — згодила вона.
У залі було небагато людей — робочий день. Погасло світло, розпочався фільм з перестрілками та погонями. Оксана кинула погляд на профіль Миколи. Він захоплено дивився на екран. У фіналі сцени головний герой врятував дівчину, і вони почали цілуватися. Оксана нервувала, адже поряд сидів Микола і теж бачив цей поцілунок.
Раптом він присунувся, наскільки дозволяв підлокітник, і взяв її руку у свою. Серце затріпотіло, вона завмерла, боячись пошевелитися. Ось-ось він торкнеться губами її щоки… Але ні. Герої знову тікали, і Микола знову вп’явся у екран. А вона просиділа так до кінця фільму, затамувавши подих.
Коли увімкнули світло, хлопець відпустив її пальці. Оксані раптом стало холодно. На вулиці вже смеркало. Ішли додому, і Микола захоплено розповідав про найцікавіші моменти, ніби вона не сиділа поруч. Коли він замі— Ти ж мене чекаєш? — прошепотів Микола, і вона кивнула, вірячи, що нарешті доля дала їм другий шанс.
