— Не жалкуй. Значить, не кохав…
— Ти ж у цьому сукні не замерзнеш? На дворі двадцять п’ять морозу, а вночі й більше обіцяють, — промовила мати, зазирнувши до кімнати Соломії.
— Не встигну замерзнути, тут поруч. Хіба в джинсах іти на день народження? — відповіла Соломія, крутячись перед дзеркалом і підтягуючи пояс сукні.
— Олег за тобою зайде? — запитала мати.
— Ні, сказав, що затримається. Другові комп’ютер поламався, ремонтує, — байдуже відповіла вона.
— Можна завтра доробити, коли не встигає. Як ти сама підеш? Негаразд, — повторила мати.
— Мам, зараз на це не звертають уваги. Що в цього такого? Ну прийдемо не разом, і що? Годі, мені пора, я вже спізнююсь. — Соломія втулила туфлі в пакет і вийшла до передпокою.
Вона знала: Олег матері не подобається. І все через те, що він поцілував її на її очах. «Це негарно. Повинні ж бути пристойності», — дорікала вона Соломії після його уходу.
Соломія натягнула м’які теплі чоботи, довгу пуховику, обмотала шию пухнастим шарфом.
— І без шапки? — схопилася за голову мати.
— Я волосся завила, яка шапка? Усе, я пішла. — Відчинила двері й швидко вийшла з квартири.
Мати ще щось гукала їй услід, але вона вже бігла сходами вниз, передчуючи вечір, повний сміху, і зустріч із Олегом.
Їхній роман розвивався швидко й палко. Соломія сподівалася, що ось-ось він зробить їй пропозицію.
Морозне повітря миттєво обпалило обличчя й руки, намагаючись прослизнути під просторний пуховик. Вона підняла шарф вище, втопила в нього ніс і поспішила до дому подруги. «Ось би Олег швидше прийшов», — думала вона дорогою. Півгодини тому вона дзвонила йому. «Не відволікай — тоді прийду швидше», — відрізав він. Більше вона не дзвонила.
У під’їзді Соломія відсунула шарф від обличчя. Не стала чекати ліфта, пішла сходами, щоб швидше зігрітися. Хоча вони з Марічкою жили через два будинки, вона встигла замерзнути.
Двері у квартиру, за якими лунала музика, виявилися напіввідчиненими. Хтось із хлопців, що виходили покурити, не зачинив їх. А може, господиня спеціально залишила для запізнілих гостей. «Щасливо. Менше уваги приверну», — подумала Соломія й увійшла у напівтемний передпокій. Її одразу оглушили ритми музики й голосіння гостей.
Вона зняла пуховик, засунула шарф у рукав. На усіх вішалках висіли по дві-три зимові куртки. Марічка запросила багато народу. Соломія ледве прилаштувала свій пуховик на одному з гачків. Натягла охололі туфлі, здригнулася від холоду й ступила до кімнати.
Яскраве світло вразило після темного передпокою, а від гучної музики серце забилося частіше. З десяток парнів та дівчат танцювали навколо столу, заповнивши всю кімнату. Ніхто не звернув на неї уваги. Вона оглянулася, шукаючи Марічку, але не знайшла.
Соломія, уникаючи зіткнень із танцюристами, пробиралася до кухні. Вже підійшла до скляних дверей, коли вони різко відчинилися. Червона, із запаленими, як у гарячці, очима й усмішкою переможниці на губах, Марічка наткнулася на неї. Збентеження й розгубленість зтерли усмішку з обличчя подруги.
За спиною Марічки з’явився Олег. Розплющеними пальцями він зачісував збите волосся.
— Ти вже прийшов? — спитала Соломія й перевела погляд на Марічку.
Та вже прийшла до тями й, ніби нічого не сталося, знову усміхалася.
— День народження в розпалі. Чого запізнилася? — запитала вона. — Підеш танцювати? Чи може, вип’єш спочатку? — Марічка пройшла повз Соломію.
— Ти не подзвонив. Не помітив, що мене нема? Чи занадто був зайнятий? — голос Соломії був повний образи й гіркоти.
— Та не встиг. Тільки прийшов сам. — Олег нахилився, щоб поцілувати її, але вона відступила.
Вона відчула запах улюблених духів Марічки.
— Сонечко, ти чого? Ми там просто ковбасу різали, — Олег намагався виправдатися.
— Краще б помаду з щоки стер. Передай їй. — Вона сунула йому в руки подарунковий пакет.
Олег ледве встиг його впіймати, а Соломія вже пробивалася до виходу, розсуваючи гостей.
У передпокої вона скинула туфлі, встромила ноги в чоботи, зірвала з вішалки пуховик і вискочила з квартири. Шарф випав із рукава на сходи. Соломія нахилилася підняти його, і в цю мить із квартири вийшов Олег. Вона кинулася внизВона бігла, поки ноги не перестали слухатися, але розуміла, що цієї ночі втратила не тільки кохання, а й віру в дружбу, і тепер навіть мороз здавався менш холодним, ніж почуття зради.