Рокова лижня
Весело стукали по рейкам колеса приміського потяга. Вздовж колії стіною стояли розлогиї ялини, поміж гілками яких проглядало низьке зимове сонце. Гурт студентів-медиків галасливо щось обговорював. Біля входу у вагон стояли їхні лижі.
Натхненником і організатором поїздки був Олесь Ковальчук — гарнюн із спортивною статтю, гордість університету, кандидат у майстри спорту з лижних перегонів. Кожну зиму він брав участь у змаганнях за честь альма-матер і ніколи не опускався нижче другого місця. Його батько обіймав високу посаду в міській раді. Коротше кажучи, місцева зірка.
Незадовго до Нового року Олесь запропонував усій групі поїхати на відпочинок на туристичну базу. Про неї мало хто знав — розташовувалася в лісі. Там можна було добре провести час і покататися на лижах. Багато хто погодився, хоча, крім самого Ковальчука, ніхто лижами серйозно не захоплювався. Та чого б не вибратися на природу?
Марійка стояла на лижах лише на шкільних уроках фізкультури. Але як відмовитися, коли запрошує сам Олесь? На все готова, аби бути поруч із ним.
У вагоні вона сиділа біля нього, притулившись головою до плеча, танула від щастя й не помічала, як Тарас Мельник кидав на неї ревниві погляди. І не лише він. Ганнуся теж тривожно поглядувала на Ковальчука та Марійку. «Що він у ній знайшов?» — казав її погляд.
Марійка й сама дивувалася. Навколо стільки гарних дівчат, а він обрав її — скромну відмінницю. Нещодавно навіть завів розмову про те, що після університету вони одружаться. Високопосадовий батько взяв із сина обіцянку, що той одружиться лише після диплома, і жодного дня раніше. Інакше позбавить допомоги у влаштуванні до найкращої клініки міста.
До закінчення навчання залишалося півтора року. Багато що могло змінитися. Але Марійка так далеко не заглядала. Притулившись до Олеся в потязі, вона відчувала себе щасливою та коханою.
Вийшли з вагона й завмерли перед красою зимового лісу, де заховалася туристична база. Морозне повітря освіжувало. Вони весело крокували з лижами на плечах, радіючи чудовому дню, молодості та Новому році, що вже був на носі.
Розташувалися у дерев’яних будиночках, і одразу ж Ковальчук покликав усіх на лижню розім’ятися.
— Спочатку пройдемо мале коло — п’ять кілометрів. Візьміть телефони, дзвоніть один одному чи мені, якщо щось трапиться. Тут спокійно, диких звірів немає. Лижня добра, накатана. Намагайтеся не відставати. Я йду першим, Тарас замикає. — Олесь став на лижню, яка починалася прямо біля головного корпусу бази.
Марійка не поспішала ставати за ним. Розуміла — не вміє кататися, лише заважатиме іншим, гальмуватиме рух. Стала останньою. Позаду неї встав Тарас. Олесь помітив це, але нічого не сказав.
Кілька осіб на чолі з Ковальчуком одразу ж вирвалися вперед і незабаром зникли в глибині лісу. Марійка сильно відстала. Лижі ковзали, ноги ніяли від напруги, руки дерев’яніли. Вона ловила ротом морозне повітря, яке пеТа лише з часом зрозуміла, що справжні щастя й любов приходять не з блиском популярності, а з тихою вірністю тих, хто поруч у найважчі моменти.