Вона кохала його сильніше
Оксана не чула шелесту коліс лікарняного візка по лінолеуму коридору, не відчувала поспішного тупотіння ніг. Її голова ледь хиталася в такт рухам. Вона не бачила мерехтіння яскравих ламп над нею, не чула криків Андрія: «Оксано! Оксано!» Не помітила, як лікар перегородив йому шлях.
— Вам туди не можна. Чекайте тут.
Андрій сів на з’єднані стільці біля дверей реанімації, схопився за голову й занурив обличчя в долоні. Вона нічого цього не бачила. Вона летіла у стрімкому потоці світла й мріяла лише про одне — щоб цей політ скінчився.
***
Вона грала у короткій гумористичній сценці на студентському вечорі до 8 березня. Зображала студентку, яка прийшла на іспит непідготовленою й намагалася викрутитися. Зал сміявся й аплодував. Потім були танці, і Андрій запросив її.
— Ти грала так блискуче, наче справжня актриса, — щиро сказав він, з захватом дивлячись на Оксану.
— Я взагалі не мала грати. Тетяна в останню мить злякалася й зникла. Я так хвилювалася, що забула слова, вигадувала на ходу. Тремтіла від страху. — Очи Оксани все щели блищали від хвилювання.
— Я нічого такого не помітив. Ти грала впевнено. Було весело. Ти обрани не ту професію.
Після танців Андрій провів її до гуртожитку й несміливо поцілував у щоку. Сам він жив з батьками. Незабаром вони почали зустрічатися, а через місяць зняли маленьку кімнату в самотньої бабусі неподалік від інституту. Андрій витримав важку сутичку з батьками, але зрештою вони здались та погодились допомагати закоханим.
Бабусі за стіною було важко чути, але вони все одно вмикали музику голосніше. Оксана згадувала той період як найщасливіший у житті.
— Я люблю тебе, — шепотів розпалений Андрій, лежачи поруч із нею.
— Ні, я люблю тебе сильніше, — відповідала Оксана, притулившись щокою до його грудей.
— Не може бути! А я ще сильніше…
Вони з задоволенням грали в цю гру. Потім мріяли, що через рік закінчать інститут, знайдуть роботу, куплять велику квартиру й у них народиться діточки — хлопчик і дівчинка.
— Ні, спочатку дівчинка, а потім хлопчик, — уточнювала Оксана.
— А потім ще один хлопчик, — додавав Андрій, цілуючи її.
Їм здавалося, що так, як вони кохають один одного, ніхто раніше не кохав.
Заздрили їхньому щастю одногрупники, а викладачі снисходиАле тепер вони сиділи на кухні, тримаючи в руках келихи з вином, і знали, що ніщо вже не буде як колись.