І що в ньому знайшла?
Оксана вийшла з магазину й спускалася сходами, коли перед нею зупинився червоний іномарковий авто. З нього вийшла молода жінка. Вітер підняв полотнище її сукні догори, а пасмо волосся закрило обличчя. Вона звичним рухом відкинула коси назад, притиснула сукню й пройшла повз Оксану.
— Таню?! Тетяно! — гукнула їй Оксана.
Таня озирнулася, шукаючи очима, хто її кликав, й зупинила погляд на Оксані. Хвилину вони мовчки дивилися одна на одну.
— Ти мене не впізнала? — Оксана знову піднялася до входу. — Я ж Оксана, Оксана Шевченко.
— Оксана… Дійсно, не впізнала. Ще поживеш, — сухо відповіла Таня.
— А я дивлюсь — ти йдеш… — Оксана потягнула її вбік від дверей. — Давай відійдемо, заважаємо. Яка ж ти стала!
Таня снизхільно посміхнулася.
— Ти тут поряд живеш? — запитала вона.
— Ні, працюю. Вийшла в магазин у перерву. А ти?
— Слухай, а нащо ми тут стоїмо? У тебе ж є час? Зайдемо у кафе, поговоримо. Коли ще зустрінемося?
— Давай, — погодилася Оксана.
Вони зайшли до маленького напівпорожнього кафе в сусідньому будинку, більше схожого на заїжджий дворик. Сіли біля вікна. Таня підкликала офіціантку. Та, жуючи жувальну гумку, неохоче підійшла й невдоволено кинула на стіл меню.
— Не треба, — Таня відсунула пластикові сторінки. — Нам два салати, дві порції медовика та чай. І швидше.
Офіціантка пішла, покачуючи стрункими стегнами.
— Ну, як життя? — Таня зручніше влаштувалася на стільчику.
— Нормально. Була заміжня, але нетривало. Дітей нема. А в тебе, бачу, все добре.
— Не скаржуся, — Таня засміялася й показала обручку на пальці.
— А діти є?
Підійшла офіціантка з підносом, поставила перед ними дві тарілки з тістечками, чашки й невеликий чайник.
— Слухай, а твої батьки живі? — раптом запитала Таня, коли офіціантка пішла.
— Тато помер кілька років тому, а мама… Жива, але зламалася після його смерті, — сумно відповіла Оксана й покрутила чашку в руках.
Таня налила чаю. Запахло м’ятою.
— Шкода. Мені подобалися твої батьки. Не так, як моя мати. Завжди незадоволена, ласкавого слова не почуєш. Не дивно, що тато від неї пішов. А у вас удома завжди було тихо й затишно.
Оксана зітхнула…
***
Вони жили з Дмитром у одному під’їзді: Оксана на четвертому поверсі, а він — на третьому. Спочатку разом ходили до садка, потім опинилися в одному класі. У Дмитра батько пив і часто влаштовував скандали. Хлопець тікав до Оксани.
У дев’ятому класі до них прийшла нова дівчина. Батьки розлучилися, і після обміну квартири вона з матір’ю переїхала до сусіднього будинку. Яскрава й гарна Таня одразу привернула увагу Дмитра. Оксана ревнувала. Раніше вони разом ходили до школи, а тепер…
— Ти що? Щось забув? — запитала Оксана, коли Дмитро зупинився посеред двору.
— Давай зачекаємо.
— На кого?
У цю мить із сусіднього під’їзду вийшла Таня. Вона підбігла до них, усміхаючись і дивлячись лише на Дмитра. Поруч із нею він ставав жартовливим, балакучим — Оксана ледве впізнавала його. Він розповідав жарти, Таня голосно сміялася, а Оксана мовчки йшла поруч.
Після школи Дмитро біг до роздягальні, одягався й чекав Таню з її курткою в руках. Вони йшли додому, забувши про Оксану. На перервах Таня балакала з нею, ніби нічого не сталося.
Одного разу вони втрьох пішли в кіно. Коли увімкнули світло, Оксана помітила, що Таня й Дмитро тримаються за руки. Так вони йшли аж додому. Оксана відстала, а вони навіть не помітили. Більше вона з ними нікуди не ходила.
Після школи Оксана вступила до університету, Дмитро — до технікуму, а Таня — до училища.
Взимку Оксана захворіла. Дивилася у вікно на засипаний снігом двір і раптом побачила Таню. Та швидко йшла до її під’їзду. Оксана відчинила двері й чекала на порозі, але кроки стихли на поверсі нижче. Відчула голос Дмитра: «Нарешті…» Двері замкнулися…
Оксану кинуло в жар. Вона сіла на тумбочку й заплакала. Значить, Таня приходила до нього, поки батьків немає вдома…
Одного разу мати розповіла, що зустріла матір Дмитра. Та скаржилася: чоловік п’є ще більше, а син зняв квартиру й живе з Танюсею.
На останньому курсі Оксана вийшла заміж за однокурсника. Жили зі свекрухою, яка втручалася у все. Чоловік виявився маміним синочком. Одного разу Оксана спитала:
— Леш, навіщо ти на мені одружився? Жодна дружина не замінить тобі маму.
— Мама хоче як краще. Звикнеш.
— Не хочу. Живи з нею.
Він знизав плечима й сів за компВона закрила очі й усміхнулася, бо знала, що нарешті віднайшла те, що шукала все життя.