— Що у нас на обід? — спитав Тарас, принюхуючись. — Ти щось готуєш?
— Готую. Печиво для Лорда. З індичкою та вівсянкою, — з гордістю відповіла Оксана і дістала деко. — У нього зараз важкий період. Ління, грумінг, настрій постійно змінюється. Вирішила побалувати його.
Оксана крутилася біля столу в короткому халаті кольору топленого молока. Біля її ніг стрибав Лорд — маленький пухнастий шпіц з очима відданого адепта. Він гавкав і пищав від радості.
Тарас не поділяв їхнього ентузіазму. Він встиг вирватися з роботи на обід, але, схоже, сьогодні обід світив лише Лорду.
— Так, чудово, — протягнув він. — А в нас на обід що?
— Ну, не знаю. Можеш яєшню зробити. Або замовимо щось. Ти ж сам казав, що тобі все одно, що їсти.
Він не сперечався. Бо й справді казав. Бо сваритися через їжу здавалось дріб’язковим.
Оксана завела Лорда ще задовго до зустрічі з Тарасом. Коли їй було дев’ятнадцять, померла її мати. Батько, не знаючи, як втішити доньку, просто приніс цуценя.
З того часу Лорд став центром її життя. Коли вона переїхала до Тараса — точніше, наполягла, щоб він пустив її до своєї київської двокімнатки — Лорд, звісно, поїхав першим. Буквально. У величезній переносці на передньому сидінні таксі, ближче до печі, щоб не замерз.
Тарас не заперечував. Тоді йому здавалося милим, як вона розмовляє з собакою, як піклується. Через три роки ця зворушлива любов почала нагадувати патологічну залежність. І вона, на жаль, не поширювалася на інших.
Тарас мовчки їв локшину швидкого приготування, стоячи біля раковини. Ганна Степанівна з’явилася майже вчасно. Вона ніби серцем відчувала, що коїться в синовій родині. Жінка увійшла до хати з пакетом, у якому лежали контейнер з борщем, пачка сиру й акуратно загорнута у фольгу куряча грудка.
— Ну що, як молодята живуть? — жваво запитала вона з порога.
— Та все нормально, мамо. Оксана тут Лорду частування пече.
— О, знову Лорд. Ну, хоч не для гостей, а то мені якось довелося випадково спробувати його «частування», — пожартувала вона, ховаючи в цій жарті краплю отрути.
Оксана ніби не зрозуміла натяку. Вона відійшла убік, пропускаючи свекруху, і сяюче посміхнулась.
— У нас сьогодні печиво з індичкою! Хочете спробувати? Воно без печінки, це інший рецепт.
— Ні, дякую. Я сьогодні зранку курку запекла. Для людей, — відповіла Ганна Степанівна і пішла просто до холодильника.
Досвідчений погляд свекрухи ковзнув по вмісту. Полиця з йогуртами, пакет молока і банка варення. Ще того самого, що вона передала молодим півроку тому.
А ось на окремій полиці акуратно стояли контейнери з їжею для Лорда. З підписами, із намальованими на різнокольорових стикерах сердечками.
— Ну так, головне — Лорд, — пробурчала Ганна Степанівна, закриваючи дверцята.
Тарас зітхнув і пішТарас вийшов із дому з важким серцем, розуміючи, що іноді справжню родину доводиться вибирати, а не чекати, поки вона сама з’явиться.