Двері більше не відчиню
– Мамо, відчини двері! Мамо, ну будь ласка! – кулаки сина стукали по металевій поверхні з такою силою, що здавалось, ось-ось вони зірвуться. – Я знаю, що ти вдома! Машини немає, значить, нікуди не поїхала!
Ганна Гнатівна сиділа в кріслі спиною до дверей і міцно стискала в руках чашку зістиглого чаю. Руки тремтіли так сильно, що порцеляна дзвеніла о блюдце.
– Мамо, ну що трапилось? – голос Григорія ставав усе розпачливішим. – Сусіди кажуть, ти вже тиждень нікого не впускаєш! Навіть Олену не впустила!
За згадуванням невістки Ганна Гнатівна мимоволі скривилась. Олена. Його дорогоцінна Оленочка, заради якої він був готовий на все. Навіть на те, що сталось минулого четверга.
– Мамо, я викличу слюсаря! – погрожував Григорій. – Зламаємо замок!
– Не смій! – нарешті крикнула Ганна Гнатівна, не повертаючись. – Не смій до мене чіпатись!
– Мамо, але чому? Що сталося? Поговори зі мною!
Ганна Гнатівна заплющила очі й намагалась зібрати думки. Як пояснити синові те, що почула? Як розповісти про те, що випадково підслухала в коридорі поліклініки?
– Мамо, будь ласка, – голос Григорія став тихішим, благальним. – Я хвилююсь за тебе. Олена теж хвилюється.
Олена хвилюється. Звісно, хвилюється. Напевно, боїться, що плани зірвуться.
– Геть, Григорію. Геть і більше не приходь.
– Мамо, ти захворіла? Температура є? Давай я лікаря покличу.
– Не треба мені лікаря. Треба, щоб ти мене залишив у спокої.
Ганна Гнатівна підвелась із крісла й підійшла до вікна. На подвір’ї стояв Григорій, розмовляючи по телефону. Напевно, дзвонить своїй Олені, розповідає, що мати знову капризничає.
Син підняв голову й побачив її у вікні. Помахав рукою, показуючи, що йде нагору. Ганна Гнатівна відійшла від вікна й знову сіла в крісло.
За хвилину знову застукали у двері.
– Мамо, це я з Оленою. Відчини, будь ласка.
Ганна Гнатівна стиснула зуби. Значить, привів її. Свою дружину, яка так дбайливо планувала майбутнє.
– Ганно Гнатівно, – почувся м’який голос невістки, – це Олена. Відчиніть, будь ласка. Григорій дуже переживає.
Яка актриса. Навіть голос міняє, коли треба.
– Ми принесли вам продукти, – продовжувала Олена. – Молоко, хліб, ваші улюблені медовики.
Медовики. Ганна Гнатівна гірко посміхнулась. Місяць тому Олена дізналась, що свекруха любить медовики з маком, і тепер постійно їх купувала. Така дбайлива невістка.
– Ганно Гнатівно, ну скажіть хоть щось, – голос Олени став тривожним. – Ми ж хвилюємось.
– Хвилюєтесь, – повторила Ганна Гнатівна, але так тихо, що за дверима не почули.
– Мамо, я не піду звідси, поки ти не відчиниш! – заявив Григорій. – Стоятиму хоча б всю ніч!
Ганна Гнатівна знала, що син не жартує. Він завжди був наполегливим, з дитинства. Якщо щось задумав, обов’язково домСкрип ключа в замку пролунав, немов підсумок довгого роздуму, і Ганна Гнатівна зрозуміла, що тепер її двері відчиняться лише перед тими, хто справді кохає.