25 листопада 2023 року
Сьогодні знову дивився, як у дворі бігають чужі діти. Вони сміються, грають у хованки, а в мене на серці важко. Одну дівчинку за косички кличуть Дарійко — так само, як колись кликали мою Оленку.
До хати зайшов сусід, Тарас Петрович, з горілкою: “Чого, Михайле, такий похмурий? Знов про онуку думаєш?”
“Так, роздуми різні навіває”, — відповів я.
“Ну годі себе гризти, сам вибрав — сам і живи з тим”, — сказав Тарас і налив мені чарку.
Він, звісно, правий. Видібрав був. Та не думав, що так вийде.
Почалося з хвороби дружини. Ганна Іванівна захворіла раптово — інсульт. Півтора року я був при ній день і ніч. Годував з ложки, піднімав, мив, читав вголос старі газети.
Старший син Андрій навідувався рідко — то робота, то справи. А молодший, Василь, що тиждень приходив: ліки принесе, грошей підкине. Дружина його, Марічка, теж золото — то борщу наварить, то піріжків напекуть.
“Тату, може, маму до лікарні?” — казав Андрій.
“Як до лікарні? — гарячився я. — Там же вона без мене зовсім пропаде!”
“Ну не пропаде, тату, там лікарі…”
“Лікарі! — скрикував я. — Сорок років разом, а тепер її чужим віддавати?”
Коли Ганна пішла у вічність, хата здалася мені пустою. Кожен куток нагадував про неї.
“Тату, переїжджай до нас”, — запропонував Василь після похорону.
А Андрій одразу встряв: “У мене ж тісно, у Василя хатина більша…”
Я дивився на синів. Андрій — успішний, хата в центрі Івано-Франківська, машина нова. Василь — скромніше, двокімнатна квартира на околиці, зарплата на заводі.
“Подумаю”, — сказав тоді.
Думав довго. Андрій час від часу привозив дорогі ковбаси, закордонні ліки, розповідав про гарний район: “І лікарня поруч, і ринок, і скверик”.
“Батьку, я ж старший син”, — говорив він.
А Василь просто приходив і робив справи: то ліхтар починить, то картоплі принесе, то просто посидить.
“Дідусю, а коли ти до нас переїдеш? — питала онука Оленка. — Я тобі свій куточок покажу!”
Рішення прийшло несподівано. Одного разу Андрій привіз дружину, Ярину. Вона розповіла, яке чудове життя мене чекає: окрема кімната, гарний лікар…
“Василь же такого не зможе собі дозволити”, — сказала вона.
Ввечері прийшов Василь із сім’єю.
“Тату, ну що, вирішив?” — запитав він.
Я зібрався з духом: “Може, краще до Андрія?”
Тиша. Василь повільно підвівся: “Зрозуміло. А чому?”
“Ну… у нього умови кращі”, — пробубнів я.
“Умови? — перепитав син. — А те, що ми півтора року тобі допомагали, поки мама хворіла — це не умови?”
Після цієї розмови вони пішли. А наступного дня я переїхав до Андрія.
З першого дня Ярина почала встановлювати правила: “Ми снідаємо о сьЗ першого дня Ярина почала встановлювати правила: “Ми снідаємо о сьомій, телевізор дивимось тихо, після десятої мовчимо”, а вже через місяць я зрозумів, що зробив найбільшу помилку свого життя — продав рідну хату за обіцянки ліпшої долі.