Нова дружина батька
Марія тримала в руках запрошення на весілля та ніяк не могла повірити в те, що бачить. Золотисті літери на кремовому папері повідомляли про шлюб її батька Богдана Івановича з якоюсь Ярославою Михайлівною. Дата була вже через тиждень.
— Через тиждень… — пробурмотіла вона, перевертаючи листівку. — Навіть попередити нормально не спромігся.
Телефон задзвонив, перебиваючи її думки. На екрані з’явилося ім’я молодшої сестри Софійки.
— Марусю, ти отримала це… запрошення? — голос сестри звучав збентежено.
— Отримала. Ти щось знала?
— Нічого! Абсолютно нічого! Я думала, тато просто з кимось зустрічається. А тут на тобі — весілля!
Марія пішла на кухню і поставила чайник. За вікном мрячив дрібний дощ, і на душі було так само сиро й сумно.
— Сонь, а ти її хоч раз бачила? Цю Ярославу?
— Один раз, випадково. Вони з кав’ярні виходили, а я якраз повз їхала. Молода така, років тридцяти п’яти, не більше. Білявка фарбована, вся в золоті та хутрі.
Марія мимоволі скривилася. Батькові шістдесят вісім, різниця у віці виходила понад тридцять років.
— Може, через гроші? — припустила Софійка. — Пам’ятаєш, тато казав, що продав дачу? А ще квартира у нього двокімнатна, в центрі.
— Не знаю, — зітхнула Марія. — Треба їхати до нього, розмовляти.
— Поїдемо разом. Я завтра з роботи раніше піду.
Наступного дня сестри зустрілись біля будинку, де жив їхній батько. Богдан Іванович нещодавно переїхав у цю квартиру після продажу старої «трішки», де вони виросли. Тоді він пояснив це бажанням жити ближче до центру, але зараз у Марії виникали інші підозри.
— Доньки мої! — батько зустрів їх із розпростертими обіймами. — Як добре, що приїхали! Знайомлю вас із Ярославкою.
Він виглядав помолоділим і дуже задоволеним. Нова стрижка, модна сорочка, навіть хода стала жвавішою.
— Тату, нам треба поговорити, — серйозно сказала Марія.
— Звісно, звісно! Ярослава якраз вечерю готує. Вона чудово готує, побачите.
З кухні долинув дзвік посуду і жіночий голос, який наспівував якусь пісню. Батько провів дочок у вітальню і посадив на диван.
— Дорогі мої, я такий щасливий, що ви познайомитесь із Ярославою. Вона дивовижна жінка, добра, турботлива. Я не думав, що в моїх роках ще зможу закохатись.
Марія із Софійкою переглянулись. Слово «закохатись» із уст шістдесятивосьмирічного батька звучало якось неприродно.
— Тату, — почала Софійка, — а давно ви знайомі?
— Чотири місяці. Познайомились у поліклініці, у черзі до кардіолога. У Ярослави мама в лікарні лежала, і вона дуже переживала. Я її заспокоював, провожав додому…
— Чотири місяці, і вже весілля? — не втрималась Марія. — Не надто швидко?
— У нашому віці не варто тягнути, — батько трохи нахмурився. — Ми вже не діти, знаємо, чого хочемо.
У цю мить у вітальню увійшла жінка, і Марія одразу зрозуміла, що Софійка була права. Ярослава виглядала максимум на тридцять п’ять, хоча могла бути й молодшою. Висока, струнка, з густим волоссям медового відтінку та яскравим макіяжем. На ній було облягаюче сукня і безліч прикрас.
— Дівчата, знайомтесь! — батько підскочив із місця. — Це моя Ярославка. А це мої доньки — Марія й Софійка.
— Дуже приємно, — простягнула руку з довгими пофарбованими нігтями Ярослава. — Богдан так багато про вас розповідав!
Голос у неї був мелодійний, але Марії чомусь одразу не сподобався цей солодкуватий тон.
— Вечеря готова, — оголосила Ярослава. — Проходьте до столу.
На кухні був накритий святковий стіл. Дорогий сервіз, якого Марія не пам’ятала в батьковому домі, свічки, квіти. Все виглядало дуже гарно, але якось ненатурально.
— Ярославко, розкажи дівчатам про себе, — попросив батько, наливаючи вино.
— Та що там розказувати, — засміялась Ярослава. — Звичайна жінка. Працюю у салоні краси, майстринею з манікюру. Живу сама, дітей нема. Була заміжня, але чоловік виявився… складним.
— Як це складним? — уточнила Софійка.
— Пив, піднімав руку. Довелось розлучитись. З тих пір боялася зв’язувати життя з чоловіками. А потім зустріла вашого тата…
Ярослава подивилась на Богдана Івановича з таким захопленням, що Марія мимоволі зігнулась.
— А батьки у вас є? — продовжила розпитувати Софійка.
— Мама є. Тата вже давно нема. Мама хворіє, я за нею доглядаю. Богдан мені дуже допомагає, навіть гроші на ліки дає. Такий добрий чоловік!
Батько сяяв від гордості.
— Тату, — не витримала Марія, — можна тебе на хвилинку?
Вони вийшли у коридор. Ярослава залишилась у кухні прибирати посуд.
— Що ти хочеш сказати? — батько одразу став настороженим.
— Тату, ти— Тату, ти розумієш, що вона молода? Їй стільки ж років, скільки мені.
— І що? Я її примушую, чи що? Вона сама погодилась стати моєю дружиною.
— А ти не думав, навіщо? — встряла Софійка. — Тату, ну подивись правді в очі. Гарна молода жінка виходить заміж за чоловіка, який їй у батьки годиться…
— Годі! — батько підвищив голос. — Ви просто заздрите, що в мене є кохання, а у вас проблеми в особистому житті!
Марія відчула, як щоки почали горіти від образи. Вона справді нещодавно пережила розлучення, і батько про це знав.
— Заздримо? — перепитала вона. — Тату, ми переживаємо за тебе!
— Не треба за мене переживати. Я доросла людина і сам знаю, що роблю.
Богдан Іванович розвернувся і пішов назад у кухню. Сестри переглянулись і неохоче пішли за ним.
Решта вечора пройшла у напруженій атмосфері. Ярослава розповідала про плани на весілля, показувала фото сукні, яке збиралась надіти. Батько погоджувався з усім, що вона казала, і дивився на неї закоханими очима.
— А де ви плануєте жити після весілля? — запитала Марія.
— Тут, — відповіла Ярослава. — Богдан уже звільнив шафу під мої речі. Такий турботливий!
— А твоя мама? Ти ж казала, що за нею доглядаєш.
Ярослава на секунду завагалась.
— Мама… у неї є сидівка. Я навідуватимусь, звісно, але щодня бути поруч не обов’язково.
По дорозі додому сестри довго мовчали. Нарешті Софійка не втрималась:
— Вона бреше.
— Про що?
— Не знаю точно. Але щось у її історії не сходиться. То каже, що доглядає за мамою, а то виявляється, що є сидівка.
— Та й взагалі вся ситуація дивна, — погодилась Марія. — Чотири місяці знайомства, і одразу в ЗАГС.
— Що робитимемо?
— Спробуємо дізнатись про неї більше. У тебе ж є знайома, яка працює в тому ж салоні краси?
Наступного дня Софійка подзвонила своїй подрузі Ганні, яка була майстринею у салоні в сусідньому районі. Косметологи зазвичай знають одне одного, особливо у невеликому місті.
— Ярослава Михайлівна Семенюк? — перепитала Ганна. — Так, знаю таку. Працює в салоні на Центральній. А що, проблеми з нею?
— Поки не знаю. Просто розкажи, що про неї відомо.
— Ну, працює добре, клієнти задоволені. Але дівчата кажуть, що вона полюбляє заможних чоловіків. У неї вже був роман з одним бізнесменом, років на двадцять старшим. Тоді ходила вся в брендах, купила нову машину. А потім вони розійшлися, і вона знову на автобусах їздити почала.
— А заміжня вона була?
— Щось казала про колишнього чоловіка, але подробиць не знаю. Може, було, може, вигадує. Вона взагалі любить історії розповідати.
— А мама у неї хворіє?
Ганна задумалась.
— Мама… Не пам’ятаю. Вона якось казала, що мати померла, коли їй було років двадцять. Чи я когось плутаю? Не знаю, чесно.
Софійка подякувала подрузі і одразу подзвонила Марії.
— Слухай, тут цікаві деталі випливають…
Марія вислухала розповідь сестри і відчула, як у грудях закипає злість.
— Значить, бреше про маму. І про чоловіка, мабуть, теж.
— Схоже на те. Що робитимемо?
— Треба з татом поговорити. Серйозно поговорити.
Але коли вони приїхали до батька ввечері, його не було вдома. Сусідка сказала, що Богдан Іванович поїхав із молодою дружиною у торговий центр за покупками до весілля.
— Молодою дружиною? — перепитала Марія.
— Ну так, — кивнула сусідка тітка Оля. — Він учора представив її мені як дружину. Каже, у неділю в ЗАГСі розпишуться офіційно, але вже вважають себе сім’єю.
Сестри піднялись до батька і довго дзвонили у двері, але ніхто не відчиняв. Марія дістала запасний ключ, який батько дав їй на випадок екстренної ситуації.
Квартира виглядала інакше. Скрізь були розкидані жіночі речі, у ванній стояли численні баночки з кремами та косметикою. На кухні в мийці лежав дорогий посуд.
— Вона вже живе тут, — констатувала Софійка.
— І командує, судячи з усього.
Марія пішла у спальню. Велика шафа була забита жіночим одягом, а батькові речі тіснились у кутку. На туалетному столику, де раніше стояли фото покійної мами, тепер розташувались флакони з парфумами та декоративна косметика.
— Де фото мами? — тихо запитала Софійка, зазирнувши у кімнату.
Марія відкрила шухляду комода. Фотографії лежали там, акуратно складені у коробку.
— Прибрала, — злісно сказала вона. — Навіть пам’ять про маму їй заважає.
У цю мить у замку повернувся ключ. Почулись голоси та сміх. Сестри швидко вийшли із спальні.
— О, дівчата! — зрадів батько, заходячи у передпокій із пакетами покупок. — А ми вас не чекали.
За ним увійшла Ярослава у новому хутрі та з купою пакетів у руках.
— Ми купували мені наряд на весілля, — весело повідомила вона. — Богдан такий щедрий, дозволив обрати все, щоТроє місяці потому після смерті батька Марія побачила Ярославу в новому авто під рукою з сивим бізнесменом – і тільки стиснула кулаки, бо гірше за ошуканство було те, що її батько сам вибрав цю солодку отруту.