Молода дружина батька
Соломія тримала в руках запрошення на весілля і не могла повірити у те, що бачить. Золотисті літери на кремовому папері повідомляли про шлюб її батька Івана Васильовича з якоюсь Дариною Сергіївною. Дата була через тиждень.
— Через тиждень, — пробурмотіла вона, перегортаючи листівку. — Навіть попередити нормально не спромігся.
Телефон задзвонив, перериваючи її роздуми. На екрані з’явилося ім’я молодшої сестри Марічки.
— Сонечку, ти отримала це… запрошення? — голос сестри звучав збентежено.
— Отримала. Ти щось знала?
— Нічого! Абсолютно нічого! Я думала, тато просто з кимось зустрічається. А тут на тобі — весілля!
Соломія пройшла на кухню і поставила чайник. За вікном крапав дрібний дощик, і на душі було так само сіро й нудно.
— Марічко, а ти її бачила хоч раз? Цю Дарину?
— Один раз, випадково. Вони з кафе виходили, а я якраз повз проїжджала. Молода така, років тридцяти п’яти, не більше. Блондинка фарбована, вся в золоті та хутрі.
Соломія мимоволі скривилася. Батькові шістдесят вісім, різниця у віці виходить більше тридцяти років.
— Може, це через гроші? — припустила Марічка. — Пам’ятаєш, тато казав, що продав дачу? А ще квартира в нього двокімнатна, у центрі.
— Не знаю, — зітхнула Соломія. — Треба їхати до нього, розмовляти.
— Поїдемо разом. Я завтра з роботи раніше піду.
Наступного дня сестри зустрілися біля будинку, де жив їхній батько. Іван Васильович нещодавно переїхав у цю квартиру після продажу старої трішки, де вони виросли. Тоді він пояснив це бажанням жити ближче до центру, але тепер Соломія підозрювала інші мотиви.
— Доньки мої! — батько зустрів їх з розпростертими обіймами. — Як добре, що приїхали! Познайомлю вас із Дариночкою.
Він виглядав помолоділим і дуже задоволеним. Нова стрижка, модна сорочка, навіть хода стала жвавішою.
— Тату, нам треба поговорити, — серйозно сказала Соломія.
— Звісно, звісно! Дарина якраз готує вечерю. Вона чудово готує, побачите.
З кухні долітав дзвік посуду та жіночий голос, що наспівував якусь пісню. Батько провів дочок у вітальню й посадив на диван.
— Любі мої, я так щасливий, що ви познайомитеся з Дариною. Вона дивовижна жінка, добра, турботлива. Я не думав, що в моєму віці ще зможу закохатися.
Соломія з Марічкою переглянулися. Слово «закохатися» з вуст шістдесятивосьмирічного батька звучало якось неприродно.
— Тату, — почала Марічка, — а як довго ви знайомі?
— Чотири місяці. Познайомилися в поліклініці, у черзі до кардіолога. У Дарини мама лежала в лікарні, і вона дуже переживала. Я її втішав, провожав додому…
— Чотири місяці, і вже весілля? — не втрималася Соломія. — Не занадто швидко?
— У нашому віці нема чого тягнути, — батько трохи нахмурився. — Ми вже не діти, знаємо, чого хочемо.
У цю мить у вітальню увійшла жінка, і Соломія одразу зрозуміла, що Марічка була права. Дарина виглядала максимум на тридцять п’ять, хоча могла бути й молодшою. Висока, струнка, з пишним волоссям медового відтінку та яскравим макіяжем. На ній було облягаюче плаття й безліч прикрас.
— Доньки, познайомтеся! — батько підскочив з місця. — Це моя Дариночка. А це мої дочки — Соломія й Марічка.
— Дуже приємно, — Дарина простягнула руку з довгими пофарбованими нігтями. — Вітя так багато про вас розповідав!
Голос у неї був мелодійний, але Соломії чомусь одразу не сподобався цей солодкуватий тон.
— Вечеря готова, — оголосила Дарина. — Проходьте до столу.
На кухні був накритий святковий стіл. Дорогий посуд, якого Соломія не пам’ятала в батьковому домі, свічки, квіти. Все виглядало дуже гарно, але якось штучно.
— Дариночко, розкажи донькам про себе, — попросив батько, наливаючи вино.
— Та що там розказувати, — засміялася Дарина. — Звичайна жінка. Працюю в салоні краси, майстринею з манікюру. Живу одна, дітей нема. Була заміжня, але чоловік виявився… непростою людиною.
— Як це непростою? — уточнила Марічка.
— Пив, підіймав руку. Довелося розлучитися. З тих пір боялася зв’язувати життя з чоловіками. А потім зустріла вашого тата…
Дарина подивилася на Івана Васильовича з таким захопленням, що Соломія мимоволі зідхнула.
— А батьки у вас є? — продовжувала розпитувати Марічка.
— Мама є. Тата нема вже давно. Мама хворіє, я за нею доглядаю. Вітя мені дуже допомагає, навіть гроші на ліки дає. Такий добрий чоловік!
Батько сяяв від гордості.
— Тату, — не витримала Соломія, — можна тебе на хвилинку?
Вони вийшли у коридор. Дарина залишилася на кухні прибирати посуд.
— Що ти хочеш сказати? — батько одразу став настороженим.
— Тату, ти розумієш, що вона молодаІ тільки коли коштовності та квартира опинилися в її руках, Дарина зникла, залишивши по собі лише порожні стіни та спогади про батька, який так прагнув тепла, що купив його за власне щастя.