**Щоденниковий запис**
– Олесю, ти що коїш?! – голос Ганни тремтів від обурення. – Як ти змогла так вчинити зі мною? Я ж твоя рідна сестра!
– А ти чого хотіла? – відрізала Олеся, не відриваючи очей від паперів на столі. – Сидіти й чекати, поки ти зовсім розвалиш цей дім?
– Розвалиш? – Ганна схопилась за спинку стільця. – Я тримала його в порядку тридцять років! Після смерті мами з татом! А ти де була?
– Де була, де була, – передражнила Олеся, піднявши холодний погляд. – Працювала, заробляла. А не сиділа на шиї у батьків до сорока.
Ганна відчула, як під ногами земля хитається. Вона сіла й дивилася на папери перед сестрою.
– Це справді заповіт? – прошепотіла вона.
– Справді, – відповіла Олеся. – Мама залишила дім мені. А ти шукай собі інше житло.
– Але як? Вона ж у останні місяці ледве міркувала…
– Саме тому я й приїхала. Хтось мав подбати про справи, поки ти метушилась з ліками.
Ганна дивилася на сестру й не пізнавала її. Олеся завжди була жорсткою, але такої жорстокості ніхто не чекав.
– Давай поговоримо, як люди, – спробувала вона м’якіше. – Я розумію, твоя частка є. Але виганяти…
– Ніхто не виганяє. Можеш знімати кімнату. За розумні гроші.
– Знімати кімнату в батьківському домі?! – Ганні не вірилося. – Ти серйозно?
– Це моя власність.
Ганна обвела поглядом кухню. Кожен кут був пройнятий спогадами: мамин фікус, банки з варенням, яке вони робили разом.
– Ти пам’ятаєш, як мама казала, що цей дім повинен залишитися в родині?
– У тебе немає дітей. У мене – Максим і Тетяна. Їм і дістанеться.
– Твої діти навіть на похорон не приїхали!
Олеся махнула рукою.
– Годі. Все одно ти не врятувала маму.
Ці слова вбили Ганну, як ніж. Вона й сама докоряла собі.
У двері постукали. Увійшла сусідка тітка Марія з пакетом молока.
– Ой, Ганнусю, як ти? – затурбувалася вона. – Чула, що Олеся приїхала…
– Вибачте, ми розмовляємо, – сухо вставила Олеся.
– Ваша мама завжди казала, що Ганна – її найвідданіша дитина, – не вгамувалася сусідка.
Після її виходу Олеся дістала ще папери.
– Ось договір оренди. Десять тисяч на місяць.
– У мене пенсія дванадцять!
– Знайди роботу. Або з’їжджай.
– Що з тобою сталося? Ми ж завжди були близькі…
– Близькі? – Олеся стиснула губи. – Коли я мовчала, як ти сиділа на шиї у батьків. Як вони тобі квартиру купили, а мені відмовили.
Ганна вперше побачила в її очах не лише холод, а й давні образи.
– Олесю, можна було поговорити раніше…
– З ким? З мамою, яка жила тобою?
Вони мовчки пили чай.
– Я продаю дім, – раптом сказала Олеся.
– Що?!
– Сусіди Ковалі хочуть ділянку розширити.
Ганна вибігла з кухні. Вона взяла альбом і дивилася на фото: вони з сестрою в дитинстві, весілля Олесі… Коли все змінилося?
Наступного дня вона пішла до нотаріуса.
– Ваша мати була під впливом, – сказала вона. – Але це важко довести.
Ганна вирішила боротися. Не через гроші, а через пам’ять.
**Висновок:** Родина – це не лише кров. Іноді найбільші рани завдають саме ті, кого ми любимо. Але правда варта того, щоб за неї битися.