— Що ти розумієш у готуванні! — різко кинула Ганна Іванівна, вириваючи з рук невістки Олени каструлю. — Гречану кашу варити — це справжнє мистецтво!
Олена стояла посеред власної кухні й не вірила власним очам. Три дні тому свекруха переїхала до них «на час ремонту», а вже встигла змінити їхнє життя навпаки.
— Ганна Іванівно, — тихо промовила Олена, — це моя кухня. Я сама вирішую, що готувати.
— Твоя? — усміхнулася свекруха. — А хто квартиру купував? Мій син! Значить, і я тут господиня не менше за тебе!
У цю мить щось всередині Олени обірвалося.
У свої сорок два роки вона звикла поступитися. Робота у дитячому садку навчила її терпінню. Але те, що відбувалося в її домі, переходило всі межі.
Ганна Іванівна з’явилася в неділю з трьома величезними сумками.
— Доведеться мені у вас пожити тиждень-другий, — бадьоро заявила вона.
Олег, чоловік Олени, як завжди, коли справа стосувалася матері, перетворився на м’яку іграшку.
— Звісно, мамо, влаштовуйся.
І почалося. Ганна Іванівна перепрала всю білизну, переставила меблі, викинула половину кімнатних квітів — «пилесосники». На другий день взялася за кухню, викинувши всі «заморські» спеції. Олег мовчав.
— Та годі тобі, потерпи трохи, — сказав він дружині. — Вона моя мати. І досвіду в неї більше.
У цю секунду Олена зрозуміла — розраховувати їй ні на кого.
А вранці сталося те, що стало останньою краплею. Олена прокинулася від запаху гару. Вибігши на кухню, вона побачила, що на плиті димиться каструля, а Ганна Іванівна стоїть біля вікна й розмовляє по телефону.
— Ганна Іванівно! У вас щось горить!
— Ой, та годі, — махнула рукою свекруха.
Олена сама кинулася до плити. Каструля була безнадійно зіпсована.
— Це ж моя улюблена каструля!
— Ну й що? Зате каша вийшла справжня, зі скоринкою!
У цю мить на кухню зайшов Олег.
— Що тут відбувається?
— Ось твоя дружина кричить через якусь каструлю, — поскаржилася Ганна Іванівна.
— Олено, — втомлено сказав Олег, — не треба так реагувати. Мама старається для нас.
І тоді щось в Олені зламалося. Вона подивилася на чоловіка, на свекруху, на зіпсовану каструлю.
— Знаєте що, — сказала вона тихо, але дуже чітко, — з мене досить. Ганна Іванівно, раз ви тут господиня, то й готуйте самі. І прибирайте. І перепрайте. А я йду до магазину.
— Ти що робиш? — здивовано спитав Олег.
— Те, що мала зробити три дні тому. Захищаю свій дім. А ви, Ганна Іванівно, можете жити тут. Але за МОЇМИ правилами. Це МІЙ дім, і тут господиня — Я.
— Та як ти смієш! — обурилася свекруха. — Олеже, ти чуєш?
— Чую, — несподівано спокійно сказав Олег. — Знаєш, мамо, Олена права. Це її дім, і вона має право встановлювати тут правила.
Ганна Іванівна роззявила рота від здивування.
— Але ж я твоя мати!
— Саме тому ти маєш поважати мою дружину та мій вибір, — твердо сказав Олег.
Наступні кілька днів пройшли у напруженій тиші. Ганна Іванівна ходила з ображеним виглядом, але правила Олени дотримувалася. Через тиждень вона зібрала речі.
— Ремонт закінчився? — спитала Олена.
— Ні, — сухо відповіла свекруха. — Але я вирішила поїхати до сестри. Там… спокійніше.
Олена кивнула. Вона розуміла — свекрусі просто не хотілося жити там, де доводилося рахуватися з чужими правилами.
Коли за нею зачинилися двері, Олена відчула не полегшення, а порожнечу.
— Не переживай, — обійняв її Олег. — Мама обидлива, але відходХоча серце Олени ще трохи боліло, вона усміхнулась, глянула на чоловіка та зрозуміла, що їхній дім нарешті став справжньою оазисом спокою та гармонії.