Одружена я вже чотири роки, і весь цей час мій чоловік був ідеальним партнером — навіть серйозних сварень пригадати не можу.
Останнім часом почали думати про дитину, пробуємо, плануємо, але поки безрезультатно. Через мої проблеми з гормонами, але навіть через це чоловік ніколи не докоряв. Домовились, якщо не вийде своя дитина, розглянемо усиновлення.
Здавалося, що в нас майже ідеальна сім’я — хіба що не вистачає пристрасті, тому й ідеал не досягнуто.
Є в мене й хороша подруга, Марія. Вона ще не в шлюбі, тому часу разом проводимо багато — часто ходимо по магазинах. Марина гарна дівчина, доглядає за собою, ходить у спортзал, добре заробляє. Із моїм чоловіком, Дмитром, вони теж знайомі — тренуються в одному залі, але побачитись їм рідко вдається: графіки різні.
Я не заздрісна й довіряла чоловікові — до одного випадку. Коли він мав повертатися з тренування, я вийшла у крамницю купити хліба на вечерю. Між полиць мене чекав неприємний сюрприз: Дмитро не просто фліртував із Мариною, а й обіймав її. Коли я з’явилася, вони швидко відірвались один від одного, але побаченого мені вистачило. Розплакавшись, я вибігла з магазину, а чоловік кинувся слідом.
На вулиці він запевняв, що ніяких обіймів не було — просто стояли близько, і мені здалося. Говорив так переконливо, що навіть повірити хотілося… Та не вийшло.
Повернувшись додому, я зібрала речі й поїхала до батьків. Мамі й татові нічого не розповіла — у них характерний нав’язливий підхід, тато б точно почав розбиратись. Поки живу в них і намагаюсь зрозуміти, що робити далі. З одного боку, вагомих причин для розлучення нема, а з іншого — впевнено сказати, що кохаю чоловіка, теж не виходить. Марина теж телефонує, але спілкуватись із нею не хочеться — хто знає, що вона розповідатиме. Якщо почне запевняти, що мені це привиділось, боюсь, стане ще гірше. Не вірю їй більше — може, просто себе виправдовує…