Дядька Сашка Тарасика не взлюбив одразу, а ще й більше — відразу його зненавидів.
Мама, нервово мнучи руки, сказала того вечора восьмирічному синові:
— Тарусь, знайомся, це дядько Сашко. Ми разом працюємо, а тепер вирішили жити разом.
Тарасик нахмурився, нічого не розуміючи. Що це означає? Цей чужак невже оселиться тут із ними?
— А тато? — Тарасик злісно глянув на матір і скосив око на дядька Сашка, що стояв біля двері.
— Тарасю, не починай! — Мама ще більше занервувала й навіть підвищила голос.
— Тато приїде! Обов’язково приїде! Ти нам не потрібен! — Крикнув Тарасик тому незнайомому дядькові. Сльози бризнули з очей, і він побігнув до своєї кімнати.
— Тарасю, сину. Сколько ж разів я казала тобі — твій тато нас покинув. Мене кинув і тебе кинув. Він більше не приїде. Ніколи не приїде. А дядько Сашко — він хороший. Ось підожди, він про нас дбатиме, ви з ним потріплетитесь. — Мама сіла поряд із сином, що впав на ліжко. Вона гладила його по голівці, по плечах, говорила тихо й лагідно, але Тарасик не обертався, втулившись в стіну. Він не вірив мамі й не хотів її слухати. Тато й раніше часто їздив далеко, на своїй великій вантажівці, але завжди повертався. Веселий, з подарунками для Тарасика й мами. Ще з-за ворог він гукав: «Ну-ка, зустрічай! Дивись, хто приїхав!» — і Тарасик біг йому назустріч, розкинувши руки: «Татку, татку! А що мені привіз?»
Перед тим, як тато поїхав востаннє, вони з мамою щось довго говорили на кухні. Мама схлипувала, а тато твердив: «Мар’янко, досить сцен — ти ж знала, що в мене є сім’я. Мені треба думати про них». Тоді Тарасикові було шість, він не розумів, чому мама плаче, адже тато казав про них, про їхню сім’ю, про нього й маму. Ну не може ж бути ще щось! Тарасик уже засинав, а вранці, коли прокинувся, тата не було. «А коли він повернеться?» — запитав він у мами, яка того ранку була задумлива і часто зітхала. Тарасик не повірив, коли мама пояснила, що тато більше ніколи не приїде. Що в нього інша сім’я, інша дружина й інші діти, а вони з Тарасиком йому більше не потрібні. Тарасик тоді дуже розлютився на маму, плакав і кричав, що вона все бре́ше, тато його любить і обов’язково повернеться.
Такнув вже довго Тарасик, а тато не приїжджав. Мама затуляла йому рот, якщо він запитував про батька. А тепер у їхньому домі з’явився онуч дядько Сашко.
Мама пішла. Тарасик почув, як на кухні дядько Сашко промовив:
— Мар’янко, не треба було так. Треба було якось його підготувати.
— Нічого. Звикне. Все налагодиться. — Розсічено відповіла мама.
Вранці за сніданком дядько Сашко сидів з ними. Хвалив яєшню, засмажену на салі, ніби то було щось неймовірне. Мама посміхалася, наливаючи йому гарячого чаю.
— Тарусь, хочеш, я тебе до школи підвезу? Да́м покерувати? — Запропонував дядько Сашко.
— Сам дійду. — Буркнув Тарасик. Тато теж діставав Тарасика посидіти за кермом його великої машини, правда, вона була заглушена й нікуди не їхала, але Тарасикові подобался крутити кермо, чіпати важільники й кнопочки, уявляючи, що він їде кудись за самісінький горизонт. А від цього дядька Сашка йому нічого не треба.
Дядько Сашко не наполягав, а мама не дорікнула синові, що він грубить. Тарасик давно звик ходити до школи сам — мама працювала на фабриці у сусідньому містечку, і, пошпурляючись до автобусу, вже біля дверей: «Тарасю, уставай! Сніданок на столі!» Разом снідали вони лише у вихідні.
Хоч Тарасик і злився на дядька Сашка, йому стало цікаво, яка в нього машина. Ну́ певно такий самий старий «жигуль», як у сусіда діда Єнука, що раз на місяць їздить на базар. Та не́ — у дядька Сашка виявилася гарна срібляста машина, у яку вони з мамою сіли й поїхали у бік міста, мама при цьому помахала синові, а дядько Сашко легенько сигна́нув. Тарасик не помахав у відповідь і не посміхнувся, він насупився й пішов у протилежний бік.
За два будинки на лавці його чекав кращий друг Стьопка.
— Оце так не пощастило. Тепер почне виховувати. — Протягнув Стьопка, чіхнувши за потину. Це траплялося автоматично при самій лише думці про вітчима. Дядько Гриць жив із ними уже четвертий рік. Він багато пив, постійно кричав на Стьопку й частував його на лоб, з приводу й без. Мати не заступалася — вона теж часто пила з чоловіком і вважала, що чоловік краще знає, як виховувати майбутнього чоловіка.
Тарасик уявив, що й дядько Сашко може виявитися таким самим, і ще більше похмурів. Але виявилося, що дядько Сашко не п’є. Після роботи й у вихідні він, насвистуючи,Хоча перші дні були важкими, з часом Тарасик зрозумів, що справжня родина — це не лише кров, а ті, хто завжди поруч, і він нарешті відчув себе вдома з новим татом і маленькою сестричкою.