Двері відчинилися, і перед Оксаною постала незнайомка з холодним поглядом.
— Ви Оксана? Дружина Богдана?
— Так… А ви хто?
— Це неважливо. Важливо, нащо я прийшла! Збирайте речі та йдіть з цієї квартири. Ми з Богданом кохаємось, і він переїжджає до мене. Він сам так вирішив!
Оксана оніміло дивилася на жінку, що раптово з’явилася на порозі у неділю вранці. Ефектна брюнетка років тридцяти випромінювала агресивну впевненість. Дорогий манікюр, різкий макіяж, шкіряна куртка з цвяхами — усе кричало про бажання вразити.
— Вибачте… Що?
— Не вдавайте дурненьку! — незнайомка крокнула вперед. — Богдан стомився від вашої владності. Щодня розповідає, як ви його не розумієте, як душите його бізнес-ідеї! Він уже давно усе вирішив.
Вона ще щось говорила, але Оксана вже не чула. У вухах гуло. Богдан? Той самий, що вчора вечеряв на цій кухні, благав гроші на новий проект і перед сном цілував її, шепочучи, яка вона в нього чудова?
— Заходьте, — її власний голос здавався чужим. — Гадаю, нам є що обговорити.
Її картина світу розсипалася і зібралася наново. Було неймовірно боляче… але це було правильно.
— Мене звати Ярина, — з викликом промовила брюнетка, переступаючи поріг. — І я прийшла не обговорювати, а виставити вас звідси.
Оксана мовчки пройшла на кухню. Вперше за п’ять років шлюбу вона відчувала таку лякаючу ясність думки. *”Як я могла бути такою сліпою?”* А може, і не сліпою. Просто носила рожеві окуляри — а крізь них усе виглядає інакше. Але рожеві окуляри б’ються склами всередину.
У пам’яті виринали уривки минулого. Ось вона, успішна ріелторка зі своєю квартирою. Ось він, Богдан, з чашкою капучино і розтопленою усмішкою у кав’ярні. Поношений портфель, недорогий костюм, але грандіозні плани: *”Зараз, звісно, тимчасові труднощі, але це ненадовго. Потім побачите, я свого домігся!”*
Ось вона тане від його залицянь. Квіти, недорогі, але щодня. Романтичні прогулянки. Пропозиція через три місяці. А потім одразу після весілля: *”Кохана, позич десять тисяч? Треба терміново вкластися в один проект, це наш шанс!”* Вона позичила. Потім ще й ще. Всі ці роки вона вірила в його *”великі плани”*, сама крутячись, як білка в колесі. А він, виявляється, будував плани з іншою.
На кухні повисла тиша.
— Непогана планування, — помітила Ярина, господарським тоном оглядаючи простір. — Бодько казав, що сам обрав квартиру. В нього бездоганний смак.
— Зачекайте хвилинку. — Оксана вийшла в коридор і повернулася зі шкіряною папкою. — Хочу показати вам дещо важливе. Договір купівлі-продажу, свідоцтво про власність. Подивіться на дату. За три роки до знайомства з Богданом. І на ім’я власниці.
Ярина нервно облизала губи. Її впевненість танула.
— Але він казав… що у нього своя агенція нерухомості…
Оксана відкрила ноутбук і зайшла у банківський кабінет:
— А ось мій дохід. Я ведучий ріелтор у великій агенції.
На екрані з’явився виписка — солідні суми регулярних надходжень. Ярина впала на стілець.
— Дай вгадаю, він і з тебе витягував гроші? Розповідав про свої *”надприбуткові проекти”?*
— Я вклала майже півмільйона, — глухо промовила Ярина. — Він сказав, через місяць буде перший прибуток…
— Все буде! — почувся з дверей голос Богдана. — Гроші повернуться із відсотками, я ж обіцяв!
На кухню увійшов Богдан у дорогому кашеміровому светрі — подарунку Оксани.
— Бодько? — Ярина схопилася. — Ти ж мав бути на зустрічі з інвесторами!
— Він ще вчора просив у мене грошей на якийсь *”терміновий проект”,* — тихо сказала Оксана. — Мабуть, я і є той самий інвестор.
Богдан завмер, переводячи погляд з одної жінки на іншу. Потім його обличчя осяяла звична усмішка:
— Дівчатка, дайте я все поясню. Яринко, твої гроші в надійному місці…
— Де? — Ярина зробила крок до нього. — Я продала машину, позичила в батьків! Де мої гроші?
— Я все продумав! — у його голосі прозвучали істеричні нотки. — Через місяць…
— Кому — усім? — Оксана повільно підвелася. — Скільки ще жінок фінансують твої *”проекти”?*
Богдан облизав пересохлі губи, намагаючись запевнити, що з Яриною у нього *”просто бізнес”.*
— Бізнес? — Ярина гірко засміялася. — А побачення? А розмови про кохання? Ти ж клявся, що не можеш без мене жити!
Під тиском він здався:
— Розумієш, був один проект… в інтернеті… майже безпрограшний варіант…
— Ти їх програв? — Ярина схопилася за голову. — Боже, ти спустив усі мої гроші на ставки?
— Не всі! — він підняв руки. — Ще щось лишилося! Я поверну! У мене є система…
— Система? — Оксана гірко посміхнулася. —Богдан залишився стояти на порожній вулиці, але в його голові вже родився новий план — завжди ж знайдеться хтось, хто повірить.