— Ого, а ти хто? — почувся низький чоловічий голос із спальні, коли Оксана відчинила двері своєї квартири.
— Власне, це моє питання, — відповіла вона. — Що ви робите в моїй спальні?
У дверях з’явилась білявка у шовковому халаті з гордовитою усмішкою.
— А-а-а, то ти Оксана! Мишко так багато про тебе розповідав, — протягнула вона. — Я Мар’яна, сестра твого чоловіка.
Після виснажливого робочого дня Оксана мріяла лише про гарячу ванну. Натомість у її домі розташувалася зовиця.
— Михайло — мій наречений, а не чоловік, — поправила Оксана. — І я не пам’ятаю, щоб ми домовлялися про твій візит.
З-пліч білявки визирнув збентежений юнак.
— Ми з Олегом приїхали у відпустку, — перебила його Мар’яна. — Брат сказав, що можемо зупинитися у вас на тиждень.
Оксана пройшла на кухню й побачила повний безлад: брудний посуд, порожні пакунки від їжі.
— Цікаво, коли Михась встиг це сказати? Вранці він ані словом не згадав про гостей.
— Боже, яка ти серйозна! — Мар’яна дістала з холодильника вино. — Михась дав мені ключі ще місяць тому. Я думала, ви обговорювали це, а якщо ні, то й неважливо.
— Ні, ми це не обговорювали. І чому ви в нашій спальні, а не в гостьовій?
Мар’яна знизала плечима: «Гостьова така маленька, а у вашій спальні ліжко королівського розміру. Михась сказав, що ви кілька днів поживете в гостьовій, у вас там розкладається диван».
У пам’яті спалахнув неприємний вечір знайомства з родиною Михайла, де його мати й сестра відверто показували свою зневагу.
— Мені шкода тебе розчаровувати, але це моя квартира, моя спальня і моє ліжко, — твердо промовила Оксана. — Михайло живе тут за моїм запрошенням.
— Зрозуміло, отже, чутки не брешуть, — засміялася Мар’яна. — Мама казала, що ти тримаєш Михася на короткому повідку.
— Послухай, я втомлена. Ви можете залишитися в гостьовій кімнаті на одну ніч. А нашу спальню доведеться звільнити.
— Почекаємо Михася. Впевнена, він тобі пояснить, як негарно диктувати мені умови, — всмикнула Мар’яна.
Коли Михайло повернувся, сестра миттєво кинулася до нього із скаргами:
— Михасю! А твоя наречена хоче виселити нас із спальні!
— Оксанко, що трапилося? — збентежено запитав він.
— Чому ти дав сестрі ключі від моєї квартири? — спокійно промовила вона.
— Нашої квартири, Оксано. Я тут живу, пам’ятаєш?
— Пам’ятаю. За моїм запрошенням. Але це не дає тобі права роздавати ключі без моєї згоди.
На балконі Михайло з докором почав розмову:
— Що на тебе наїхало? Це ж моя сестра. Я обіцяв, що вони можуть зупинитися у нас.
— І тому вони вирішили зайняти нашу спальню?
— Яка різниця? Там ліжко більше. Можемо кілька днів поспати в гостьовій.
— Справа в тому, що ти віддав ключі від моєї квартири без мого відома.
— Олег не чужий! Це хлопець Мар’яни.
— Я бачу його вперше в житті! І твою сестру ледь знаю.
— То ти відразу не сподобала мою родину?
Із квартири лунав голос Мар’яни, яка скаржилася матері по телефону: «Ця вискочка намагається нас вигнати! Михась зараз їй мозки на місце поставить».
— Оксанко, давай розумно, — сказав Михайло. — Це лише на тиждень. Якщо ми збираємося одружитися, тобі доведеться погодитися зі мною.
З цими словами він повернувся в квартиру, залишивши Оксану саму. Вона бачила, як він підійшов до сестри та щось весело сказав, повністю ігноруючи її.
Оксана вийшла з балкона. Трійця на дивані її не помічала.
У цю мить щось обірвалося всередині неї. Два роки стосунків, підтримка, компроміси — все промайнуло перед очима.
— Геть із моєї квартири! — тихо, але твердо промовила вона.
Усі троє здивовано витріщилися на неї.
— Що?! — перепитав Михайло.
— Я сказала — геть із моєї квартири! Усі троє.
— Михасю, заспокой свою істеричку, — засміялася Мар’яна.
Але Оксана вже йшла до спальні. Вона схопила валізу Мар’яни й потягнула її до дверей, викидаючи вслід сукні, косметику, туфлі.
— Ти що робиш?! — закричала Мар’яна.
Оксана відчинила двері й виштовхнула валізу на сходи.
— Ти збожеволіла!!! — схопився Михайло. — Негайно припини!
— Ні, це ти збожеволів, якщо думаєш, що можеш дозволяти своїй сестрі принижувати мене в моєму власному домі. А тепер твоя черга, — сказала вона Михайлові.
— Оксанко, давай заспокоїмося, — почав він умовляючим тоном.
— Нічого обговорювати. Я все зрозуміла. Для тебе моя думка — ніщо.
Вона пройшла до спальні й почала збирати його речі. Сорочки, штани, годинник — все опинилося на сходах.
— Ти божевільна! — кричала Мар’яна, намагаючись зібрати свої речі.
— Ти не можеш просто так викинути мене, — нарешті промовив приголомшений МихайлоНаступного ранку Оксана прокинулася з легкістю в серці, немов скинула з плечей непотрібний тягар, і зрозуміла, що початок нового життя завжди важливіший, ніж кінець старих помилок.