Марія замислено розглядала чудовий букет, який приніс їй курьер півгодини тому. Помилки бути не могло — квіти призначалися саме їй. Про це ясно свідчила записка. Там було всього два слова: «Чарівній Марії».
У дівчини з’явився таємний шанувальник одразу після розлучення. Марія важко переживала розставання з Олегом. Справа була навіть не в почуттях, а в тому, скільки бруду вилила на неї свекруха. І чоловік, тепер колишній, підтримував свою матір.
Як же все дивно склалося. Саме того вечора, коли Марія повернулася додому зі свідоцтвом про розірвання шлюбу, у двері подзвонив кур’єр. Побачивши розкішні троянди, вона навіть подумала, що це Олег глузує з неї. Проте, квіти коштували грошей, тим більше такий пишний букет. А колишній чоловік лише раз проявив до неї щедрість, і то дуже давно.
З того дня Марія почала отримувати квіти дві чи тричі на тиждень. Кожен раз до букета додавалася лаконічна записка. Дівчина ламала голову, намагаючись здогадатися, хто ж їй надсилає ці чарівні квіти.
Розглядаючи чудові троянди, Марія раптом згадала той єдиний раз, коли букет їй подарував Олег. Це сталося після жахливої сварки. Надія Степанівна, його мати, тоді доклала всіх зусиль, щоб посварити сина з невісткою.
— Ти марнуєш гроші! — гарчав чоловік, дізнавшись, що дружина зробила собі манікюр у дорогому салоні.
— Це не такі вже й великі суми, — заперечила Марія, — зрештою, я теж працюю й маю право витрачатися на себе.
— Ми домовлялися, що великі витрати обговорюємо разом, — продовжував обурюватися Олег, — а твій манікюр коштує цілого статку! Мати сказала мені вартість цього безглуздя!
Марія усміхнулася. Звісно, і цього разу не обійшлося без свекрухи. Надія Степанівна відразу не полюбила невістку й постійно до неї чіплялася.
Ніколи Олег не заступався за дружину. Він завжди ставав на бік матері. Надія Степанівна капала синові на думку з будь-якого приводу. Приходячи до молодих у гості, вона трагічно заламувала руки, вказуючи на брудні, на її погляд, вікна. Олег потім лаяв дружину, називаючи її поганою господинею.
Одного разу свекруха побачила, як Марія поверталася з роботи. Жінка остовпіла від вигляду невістки. Вона не забарилася повідомити синові, що його дружина, судячи з одягу та зачіски, займається на роботі чимось непристойним.
— Ти бачив, який у неї розріз на сукні? — обурювалася Надія Степанівна. — А начальник у Марії чоловік. Мабуть, крутиться перед ним, щоб підвищення отримати.
Замість того, щоб поставити матір на місце, Олег з нею погодився. Після кожної такої розмови влаштовував дружині «солодке» життя.
Та сварка, коли Марія «насмілилася» на свою зарплату зробити манікюр, закінчилася жахливою бійкою. Олег ображав дружину, називав марнотратницею та утриманкою.
— Тобі самому не соромно таке мені казати? — обурилася Марія. — Я, між іншим, заробляю більше за тебе.
Дійсно, Марія отримувала більше, ніж її чоловік. У Олега останнім часом справи з роботою йшли погано. Він стрибав з місця на місце: то умови були занадто суворі, то платили мало.
Грошей від Олега Марія не бачила ніколи. Він навіть продукти не купував. На ньому лежав обов’язок сплачувати комунальні платежі, але й з цим він не завжди справлявся. Саме через квартплату він того дня й накинувся на дружину.
— Ми за квартиру не можемо заплатити, а ти гроші на манікюр витрачаєш! — кричав Олег.
— Щоб платити за квартиру, потрібно заробляти, — з обуренням відповіла Марія. — А ти, схоже, втратив цю здатність. Я купую продукти, ліки, оплачую бензин і ремонт машини. Навіть одяг купую я.
— Ти живеш у моїй квартирі й ще смієш мені про гроші докоряти? — скрикнув Олег. — Правильно моя мати каже: пустиш бабу в дім, вона одразу себе господинею вважатиме.
Тоді Олегу стало соромно. Мати вМарія зітхнула, притиснувши букет до грудей, і вперше за довгий час відчула, що щастя – це не коли всі схвалюють твій вибір, а коли в твоєму серці нарешті затихає біль.