Тетяна відчинила двері, заволікла в хату важку сумку, перевела дух. А вже через мить із кімнати почулося:
— Таню, нарешті! Що смачненького принесла? І де ти пропадала? Я тут з голоду вже мру!
Настрій, і так не найкращий, згорнувся у клубок роздратування. Зрозуміло — Максим зранку й до вечора сидів, як падишах, на дивані: або телевізор дивився, або в танчики грав. Підлога брудна, білизну в машинку не закинув. Але ж вона, бачте, запізнилась — доросла дитина голодна сидить! А гроші, мабуть, самі в шафці народжуються!
Тяжко ступаючи, Тетяна пройшла на кухню, розпакувала сумку й, не перевдягаючись, швидко почала готувати вечерю — їй теж їсти хотілося! Недолугий настрій вилила на мирні каструлі та сковорідки.
Максим на дивані слухав-слухав, як вона лютіше грюкала посудом, та й не витримав — гамір заглушав навіть телевізор. Зі скрипом він підвівся й рушив налагоджувати тишу.
— Таню, ну чого ти грюкаєш, як у ковальні? Я ж навіть новин не чую!
Тетяна шпурнула на стіл тарілку:
— Їж, коли такий голодний! А як грюкаю — то так і треба! До ковальні ти, ледащо, відродження не ходив!
Максим насупився, але сів і взявся за картоплю з м’ясом. Тетяна продовжувала щось грюкати, навіть не сідала — їла стоячи. Питання дружини застало його зненацька.
— Поки ти диван присиджував, білизну хоча б закинув у машинку?
Він розвів руками:
— Таню, яку білизну? Ти жартуєш? Прання — жіноча справа, а я чоловік, у цьому нічому не тямлю й тямити не повинен! Я ж як закину, а потім знову кричатимеш, що я синтетику зварив або пуховик на режимі для кросівок переплюв!
— З тебе чоловік, як з мене королева Єлизавета! І ти, звісно, за все життя не знайшов часу, щоб хоч основи пральки засвоїти! — гаркнула Тетяна. Максим образився всерйоз.
— Таню, це вже занадто! Ти дозволяєш собі лишнє! Звісно, я розумію, що ти незадоволена, що я зараз без роботи. Але це тимчасово! Я не можу йти куди попало, де треба пахати, як кінь, а платять копійки! Чоловік має знайти свою справу! Це не за день! А ти зі мною, як з ганчіркою! За що?
З почуттям самозбереження в Максима сьогодні щось було не так. Інакше він би вже давно помітив недобре. Але ж Тетяна раптово замовкла, а він не відчув жодних тривожних ознак і продовжив.
— Ти ж жінка, Таню! Ти маєш бути ніжною та турботливою! А ти постійно галасуєш і грюкаєш, як будівельник Петро! Хіба складно ходити тихіше й не шпурляти речі?
Тетяна стиснула зуби, але Максимове почуття небезпеки спало міцним сном. Він доїв, кинув тарілку в мийку й почав ходити по кухні, як директор по офісу.
— І ще, Таню, варто б тобі трохи поважати мене! Я ж твій чоловік, мені це за законом належить! Подивись хоча б на Маріанну! Як вона свого Олексія пестує — пилинки здуває! Вони живуть душа в душу — ні сварки, ні гаму! Ось як треба! Чому я маю тобі такі прості речі пояснювати?
Максим зробив черговий круг біля вікна й тільки тоді помітив щось не те. Тетяна прищурилась, як кішка перед стрибком, а в її правій руці так затишно лежала ручка сковорідки. Чавунної. Важкої. А Тетяна жінка дужка — упорається легко…
— Маріанна… З Олексієм, — прошипіла вона.
Олексія й Маріанну у них у дворі всі знали. Пара отримала квартиру від родичів на весілля — зібрали всі до сьомого коліна. Вони були українцями, але деякі традиції дотримувалися.
— Маріанна, — повторила Тетяна, і Максим завмер. — Знаєш, коханий, ти про неї правий. Добра дружина. Але дещо ти забув. Точніше, про кого — про Олексія.
Максим підняв брови.
— Бачиш, Максю, Олексій щоранку біжить на будмайданчик, потім до брата в магазин, мішки розвантажує, а ще й у вихідні стоїть за касою. І себе він не шукає — а якщо й шукає, то лише у вільний час! А Маріанні постійно щось купляє — те сережки, те сукню. Тож звісно, вона може вертітись навколо нього — він їй, як кам’яна стіна! Вона не переймається, звідки гроші, а він про неї дбає. І Маріанна старається.
Максим вилупив очі, не розуміючи, до чого вона везе. А Тетяна продовжувала, ляскаючи сковорідкою по долоні:
— А тепер подивимось на нас. Хто у нас на двох роботах трудиться, а у вихідні підробляє? Це я, Максю! А вдома сидиш ти. Тож якщо порівнювати, то я — Олексій. А ти у нас, Максю, Маріанна!
Максимові просто щелепа відпала. Такої логіки він не очікував! А Тетяна не відпускала сковорідку:
— Тож, Максю, це не ти мене, а я тебе маю дорікати! Ти у нас чоловік лише у ліжку, а в усьому іншому — Маріанна! Та ще й із обов’язками не справляєшся! Раз я вМаксим мовчки взяв віник і почав підмітати кухню, усвідомлюючи, що його життя тепер ніколи не буде колишнім.