У мого чоловіка просто чудова родина. Його батьки мають доньку, але й мене прийняли, як рідну.
Свекруха в мене дуже мудра жінка. Ми з нею ніколи не сварилися, навіть через дрібниці не сперечалися. Вона вміє робити зауваження так ввічливо й тактовно, що я завжди сприймаю це спокійно.
Сестра чоловіка вийшла заміж давно, але перших онуків батькам подарували саме ми. Їхня донька хотіла спочатку пожити для себе, до дітей вона ще не була готова.
Батьки чоловіка дуже люблять наших дітей. Частують їх солодощами, дарять іграшки — роблять усе, щоб онуки були щасливі.
Мати чоловіка постійно мені каже:
— Коли ж нарешті й Оксана подарує нам онуків? Було б чудово! Їй уже тридцять, пора б задуматися.
І ось довгоочікувана радість — Оксана завагітніла. Усі були щасливі від цієї новини. Навіть моя маленька донечка чекає на народження двоюрідного братика або сестрички.
Але потім стався один випадок, який мене глибоко вразив.
Ми з сином гуляли в парку. До мене підійшла знайома, і ми почали розмовляти. Вона запитала, чи народила вже Оксана. Я відповіла, що скоро буде.
Тоді вона мені й каже:
— Ну, і як ти себе почуваєш? Ти ж розумієш, що тепер усе зміниться? У батьків чоловіка народиться онук, який їм буде рідніший — справжній онук.
Я остовпіла й перепитала:
— Як це «справжній»?
— Ось почуй різницю! Ти подарувала свекрусі онуків, а тепер у її доньки народжується дитина.
Її слова пролунали для мене дико. Як це може бути? Виховані донькою — справжні, а сином — ні? Що за маячня?
Я все одно певна, що відносини з родичами чоловіка не зміняться після народження дитини Оксани, але ця розмова залишила в душі гіркий присмак.
Невже дійсно деякі бабусі ділять онуків і для них важливо, чия це дитина — сина чи доньки?