У мого чоловіка дуже гарна родина. Його батьки, хоч і мають доньку, мене прийняли як рідну.
Свекруха в мене – мудра жінка. Ми з нею ніколи не сварилися, навіть через дрібниці. Вона вміє робити зауваження так чемно, що я завжди сприймаю їх спокійно.
Сестра чоловіка вийшла заміж давно, але перших онуків батькам подарували саме ми. Їхня донька хотіла спочатку пожити для себе, до дітей була не готова.
Батьки чоловіка дуже люблять наших дітей. Частують їх подарунками, роблять усе, щоб онуки були щасливими.
Мати чоловіка часто говорить мені:
– Коли ж нарешті Олена подарує нам онуків? Їй уже тридцять, пора б задуматися.
І от сталося довгоочікуване – Олена завагітніла. Усі раділи цій новині. Навіть моя малеча чекала на двоюрідну сестричку або братика.
Але потім трапилася одна розмова, яка мене вразила.
Ми з сином гуляли в парку. До мене підійшла знайома, заговорила. Запитала, чи вже народила Олена. Я відповіла, що скоро.
Тоді вона каже:
– А як ти себе почуваєш? Ти ж розумієш, що тепер усе буде інакше? У батьків чоловіка з’явиться справжній онук – рідніший, ніж твої діти.
Я здивовано перепитала:
– Як це «справжній»?
– Ну, відчуй різницю! Ти подарувала свекрусі онуків, а тепер у її доньки буде дитина.
Її слова звучали дико. То виходить, діти доньки – справжні, а сина – ні? Що за дурниця?
Я певна, що відносини з моїми свекрами не зміняться. Але ця розмова залишила в мені важкий осад.
Невже дійсно деякі бабусі ділять онуків на «справжніх» і «несправжніх»?