Колишня свекруха не дає мені життя
Мій колишній чоловік уже давно живе своїм життям і ростить нову дитину, а його матір досі не дає мені спокою. Ніби то турбується про онуку. Краще б стежила, щоб її синчасто вчасно платив аліменти.
Прожили ми з Дмитром шість років. Це був пекельний вир. Я просто втекла від нього, навіть не боячись залишитися сама з малою дитиною. Хоч скільки рідні мене не переконували, що дитині потрібен батько, я знала – більше не витримаю його гулянки та п’янки.
Марія Іванівна ніколи не поважала мене. Та після розлучення раптом почала активно втручатися в моє життя, прикриваючись онукою. Мабуть, боїться, що в старості їй навіть води подати буде нікому.
— Що ти вигадуєш? Він же тебе не б’є, гроші в хату несе. Нормальний чоловік, – нарікала вона.
Тобто треба триматися за мужика, лише тому, що він не лупить? Зрозуміло. Я не сперечалася – марно. На аліменти також не подавала, щоб колишній потім не вимагав від дочки нічого. Він обіцяв допомагати сам. Та, на жаль…
Через півроку він знову одружився. Звістка про нову дитину чомусь не врадувала свекруху. Вона слідкувала за мною і намагалася звести мене з сином. Заходила без попередження, контролювала моє життя. Мовляв, має повне право бачити онуку – зручна відговорка.
Чому раніше вона не була так прив’язана до доньки? Мені одразу стало зрозуміло – вона просто вивчає ситуацію.
Після розлучення я почала життя з чистого аркуша. Раніше я не відходила від плити та віника, не бачилася з подругами, гуляла лише на дитячому майданчику. Тепер я знаходжу час для себе. У вихідні ми зустрічаємося з моїми батьками, їздимо на дачу, ходимо до кіно та зоопарку.
— Годі волочити дитину скрізь. Нехай вчиться домашнім обов’язкам, – докоряла мені колишня свекруха.
— У вихідні ми відпочиваємо. Доньці цікаво, а ваші каструлі почекають.
Вважала, що я маю сидіти вдома і плакати за колишнім. Ще й восьмирічну дівчинку вчити готувати та прибирати? Навіщо? Дитяче літо коротке – дорослих клопотів ще вистачить. Вона збирає іграшки, сервірує стіл – для її віку цього достатньо.
— Господиня з тебе абияка, і дочка такою буде, – коментувала вона.
Одного разу я забула викинути стару зубну щітку, а нову поставила в стакан. Свекруха вирішила, що я запрошую чоловіків і веселюся при дитині. Навіть не пояснювала – я доросла, роблю, що хочу.
— Не маєш права влаштовувати особисте життя, бо ти мати! Тільки про дитину маєш думати, а не про чоловіків! – кричала вона на весь під’їзд.
— А вашому синочку можна? Він уже нову дитину зробив!
— Ти ж його кинула, а хороші чоловіки просто так не валяються.
Я попросила більше не приходити до нас і не псувати мені нерви. Якщо хоче побачити онуку – зустрінемося в парку. А до дому – закрита дорога. Тепер лютує і погрожує опікою. Та мені боятися нічого – я добра мати, хоч що вигадуй.
*Запис у щоденнику*:
Хтось вірить, що жінка має терпіти все, лише б не залишитися одною. Але іноді самотність – це свобода. І найкращий урок для дитини – бачити матір щасливою, а не зламаною.