Діти перестали запрошувати мене до онучки, найняли няню потай, щоб із мною не бачитися.
Рідна донька не хоче спілкуватися. Навіть слухавку не піднімає. Вважає, що це я довела їхню родину до розпаду. Хоча я ні в чому не винна — вона сама мене просила про допомогу.
Оксана вийшла заміж у 18. Познайомилась із Дмитром, як тільки той повернувся зі служби. Закохались, мов пташки, а вона кинула навчання і слухати мене не хотіла. Зятя довелося приютити в себе, щоб не викидати їх на оренду. Спочатку все було гаразд, і навіть після весілля ми жили дружно. А потім донька завагітніла і почала чіплятися — мовляв, я готую, а їй нудно. Тоді я наполігла, щоб вони з’їжджали.
Із сватими домовились скластися на житло для молодих, бо самі вони не витягли б. Я дзвонила батькові доньки, думала, може, допоможе влаштувати їх. А він відповів, що аліменти сплатив і більше нам нічим не зобов’язаний.
Коли донька народила, я їй багато допомагала. Все вільний час проводила з онучкою, щоб молода мама відпочивала. Але незабаром Оксана почала симулювати — вигадувала хвороби, щоб перекласти на мене всі турботи.
Я часто відпускала їх на побачення, у кіно чи кафе, вони навіть відпочивали удвох десять днів. Мені подобалося доглядати за дівчинкою, тому це не було тягарем. Так, підсажувала своє здоров’я, але ж для щастя дитини нічого не шкода.
Коли вони повернулися домовились, я запропонувала зятю зробити ремонт. Він і так лежав після роботи, хоча й графік вільний. Я привезла матеріали, забрала онуку на дві тижні, ще й робітників їм знайшла, аби Дмитро не напружувався. Тут і посипались звинувачення: мовляв, я командир. А що робити, коли від нього вдачі не дождешся?
Після ремонту спілкування зникло. Діти перестали кликати мене, найняли няню, щоб я не приходила. Я образилась, але на ювілей скликала всіх родичів. Донька з онукою прийшли самі. А зять навіть не подзвонив. Мені так болісно — я ж їм допомагала, ремонт оплатила… Невже я заслужила таке?
Зять накричав, що я йому набридла. Мовляв, він господар у домі, і бачити мене не хоче.
Може, я й перестаралась із допомогою, але ж хотіла як краще. Тепер донька постійно свариться із чоловіком і звинувачує мене. Плаче в трубку, виказує претензії. Виявляється, Дмитро вже й про розлучення говорив. Мені онуку навіть не показують — навіть по телефону не чую її голосочка.
Я ж жила ними… Що тепер робити? Чому вони мене так ненавидять?