Оксана Іванівна сиділа у тролейбусі, дивилась у вікно на знайомі вулиці. Щодня одна й та сама дорога на роботу, ті самі зупинки, ті самі обличчя сусідів. Лише сьогодні все було інакше. Сьогодні вона їхала востаннє.
У сумочці лежала заявання про звільнення за власним бажанням. Формулювання звичайне, нічого особливого. Але за цими словами ховалася історія, у яку Оксана Іванівна досі не могла повірити.
Тролейбус зупинився біля торговельного центру, де був офіс фірми її сина. Тієї самої фірми, де вона працювала бухгалтеркою чотири роки. Тієї самої фірми, яку Андрій заснував одразу після інституту за її підтримки.
“Мамо, ти впевнена?” — запитав Андрій учора ввечері, коли вона принесла йому заяву. “Може, ще подумаєш?”
“Впевнена, сину, — відповіла вона тоді. — Так буде краще для всіх.”
Але зараз, піднімаючись сходами до офісу, Оксана Іванівна відчувала, як стискається серце. Чотири роки життя, чотири роки праці, чотири роки гордості за успіхи сина лишилися позаду.
Все почалося з того дня, коли Андрій привів дому Марію. Гарна дівчина, розумна, з дипломом економіста. Оксана Іванівна одразу її полюбила, раділа, що син знайшов гідну супутницю життя.
“Мамо, знайомся, це Марія, — сказав тоді Андрій, сяючи від щастя. — Моя наречена.”
“Дуже приємно, Оксано Іванівно, — Марія простягнула руку й посміхнулась. — Андрій так багато про вас розповідав.”
Вони побралися через рік. Весілля було скромне, але душевне. Оксана Іванівна сама готувала святкові страви, прикрашала зал, метушилася як бджілка. Хотілося зробити свято незабутнім для молодих.
Після весілля Марія переїхала до них. Квартира невелика, двокімнатна, але місця вистачало всім. Оксана Іванівна завжди мріяла про велику родину, щоб у домі лунали дитячі голоси.
“Мамо, а що якщо Марія працюватиме з нами? — запропонував якось Андрій за вечерею. — У неї економічна освіта, вона могла б допомогти з розвитком фірми.”
“Звісно, — погодилася Оксана Іванівна. — Чим більше розумних голів, тим краще.”
Марія почала працювати менеджеркою з продажу. Енергійна, цілеспрямована, вона швидко освоїлася й почала приносити гарні результати. Фірма росла, з’являлися нові клієнти, збільшувався прибуток.
“Оксано Іванівно, можна з вами поговорити?” — звернулася якось Марія, заходячи до бухгалтерії.
“Звісно, доню. Що трапилося?”
“Я тут подумала, може, варто оптимізувати роботу бухгалтерії? Перевести все на сучасні програми, автоматизуОксана Іванівна зітхнула глибоко, вийшла з тролейбуса й пішла до автовокзалу, де її вже чекав автобус до рідного села, де у старенької хатини, заваленої яблуками та соняшниками, тітка Галя, розкривши обійми, промовила: «Ось і добре, що приїхала – тут і вітер спокійніший, і люди щиріші, а все інше – лише тінь минулого».