Невістка звільнила з роботи
Оксана Іванівна сиділа в маршрутці й дивилась у вікно на знайомі вулички. Щодня одна й та сама дорога на роботу, ті ж зупинки, ті самі обличчя сусідів. Але сьогодні все було інакше. Сьогодні вона ехала востаннє.
У сумці лежала заява про звільнення за власним бажанням. Формулювання звичайне, нічого особливого. Але за цими словами ховалася історія, у яку Оксана Іванівна досі не могла повірити.
Маршрутка зупинилася біля торгового центру, де знаходився офіс фірми її сина. Тієї самої фірми, де вона пропрацювала бухгалтером чотири роки. Тієї самої фірми, яку Артем заснував відразу після інституту за її підтримки.
— Мамо, ти певна? — запитав Артем учора ввечері, коли вона принесла йому заяву. — Може, ще подумаєш?
— Певна, сину, — відповіла вона. — Так буде краще для всіх.
Але в цю мить, піднімаючись сходами до офісу, Оксана Іванівна відчувала, як стискається серце. Чотири роки життя, чотири роки праці, чотири роки гордості за успіхи сина лишалися позаду.
Все почалося з того дня, коли Артем привів додому Даринку. Гарна дівчина, розумна, з економічною освітою. Оксана Іванівна одразу до неї прив’язалася, радовалася, що син знайшов гідну супутницю життя.
— Мамо, знайомся, це Даринка, — сказав тоді Артем, сяючи від счастя. — Моя наречена.
— Дуже приємно, Оксано Іванівно, — посміхнулася Даринка. — Артем так багато про вас розповідав.
Вони одружилися через рік. Весілля було скромне, але щире. Оксана Іванівна сама готувала страви, прикрашала залу, метушилася як бджілка. Хотілося зробити свято незабутнім для молодих.
Після весілля Даринка переїхала до них. Квартира невелика, двокімнатна, але місця вистачало. Оксана Іванівна завжди мріяла про велику родину, щоб у домі лунали дитячі голоси.
— Мам, а якщо Даринка працюватиме з нами? — запропонував якось Артем за вечерею. — Вона має економічну освіту, могла б допомогти розвивати фірму.
— Звісно, — згодилася Оксана Іванівна. — Чим більше розумних голів, тим краще.
Даринка почала працювати менеджеркою з продажів. Енергійна, цілеспрямована, вона швидко освоїлася й почала приносити гарні результати. Фірма росла, з’являлися нові клієнти, збільшувалися прибутки.
— Оксано Іванівно, можна поговорити? — звернулася якось Даринка, заходячи в бухгалтерію.
— Звісно, дитинко. Що трапилося?
— ЯОксана Іванівна зітхнула, подивилася на свій старий годинник і зрозуміла, що тепер її час належить тільки їй.