**НЕЗВИЧАЙНЕ ЩАСТЯ**
— Мамо, залишився останній шанс мати дитину — ЕКЗ. Ми з Олегом все вирішили. Не намагайся відрадити. Звикай до цієї думки, — Марійка вимовила це на одному диханні.
— ЕКЗ? Тобто, в мене буде штучний онук чи онука “з пробірки”? — я не могла повірити в почуте від власної доньки.
— Називай як хочеш. Завтра починаємо процедури. Всі аналізи здані. Лікарі попередили — шлях буде довгим і непередбачуваним. Гарантій немає. Будь ласка, наберися терпіння, — Марійка глибоко зітхнула.
Я не знайшла слів у відповідь. А треба було підтримати, підбадьорити, допомогти або хоча б не заважати.
Розмова була по телефону. Зрозуміло — Марійці було важко говорити віч-на-віч, адже тема дуже делікатна.
Перший раз вона вийшла заміж за друга дитинства Ігоря. Їхнє кохання здавалося їй неземним. Але прямо на весіллі, в ресторані, наречений, випивши зайвого, опинився в палких обіймах свідкової. Марійка знайшла їх у “романтичній” атмосфері — у заклопаній комірчині.
Ігор, побачивши наречену, щось незв’язко бурмотів на свій захист; свідкова, схопивши речі, прикриваючи напівоголене тіло легким шарфом, вилетіла з місця події, і більше її того дня ніхто не бачив.
Марійка подала на розлучення. Ми з чоловіком умовляли доньку не рішати відразу:
— Марійко, не поспішай. Та й хто знає, що можна зробити під хмелем. Напевно, та свідкова сама затягла Ігоря в ту кляту комірку. Він був чудовий хлопець, ось і спокусилася на заборонене. Пробач його. У вас усе попереду. Подумай. Потім шкодуватимеш.
— Ні, мамо, не шкодуватиму. Ігор вжалив — так вжалив. Мені боляче. Але я не хочу починати шлюб із зради, з брехні. Дякувати Богу, що це сталося в день весілля. Менше страждань, — Марійка була непохитна.
Ігор благав її, каявся — намарно.
…Через кілька місяців виявилося, що донька вагітна від нього. Марійка таємно від мене позбулася дитини. Знаючи це, я б умовляла її повернутися до Ігоря.
…Час минав, за Марійку залицявся Олег — найкращий друг Ігоря. Він давно був закоханий у неї, але не наважувався переходити дорогу другові. Та ось зручний випадок. Марійка не відразу погодилася. Обпеклася — вірити нікому не хотіла. Вагалася три роки. Олег не відступав. Нарешті, вона переконалася в його почуттях:
— Олеже, твоя пропозиція ще дійсна?
— Звичайно, Марійко! Невже згодна? — він поцілував їй руку.
Вона кивнула.
Олег влаштува…І тепер, коли наша онука Яринка сміється на весь дім, ми всі знаємо — щастя буває незвичайним, але воно справжнє.