У подружок мами молоді й гарні, а в мене нема. Моя більше схожа на бабусю, дуже прикро…
— Оленко, а Оленько! Там за тобою бабуся прийшла! — Оля визирнула в коридор і насупила брови — біля стіни стояла її мама.
— Мамо, ну чого ти приходиш за мною… Я сама можу дійти, між іншим. Не маленька, — говорила Оля, сердито дивлячись на матір.
— Олюню, там же вже темно. Дівчатам не можна ходити одним уночі, це небезпечно, — виправдовувалася мама.
— Мамо, яка ніч! Сьома година вечора. І дім майже поруч… Я вже доросла, мені тринадцять майже. — Дівчина схопила сумку і вибігла з музичної школи.
…Оля народилася, коли батьки вже втратили останню надію. Перший знак, що Марія чекає дитину, застав її зненацька, коли вони з чоловіком збиралися в гості до друзів…
— Василю… Щось мені погано… Нудота, якась слабкість. Може, з’їла щось не свіже… Я трохи полежу. Їдь сам, якщо що… — Але він, звісно, без неї не поїхав.
Вона злягла на два дні, лікувалася народними методами — промиванням шлунка, голодуванням, трав’яним настоєм… Але краще не ставало, і на третій день чоловік, незважаючи на її слабкий опір, викликав лікаря.
Фельдшер уважно слухав Марію, простукував спину, заглянув у горло. Міряв температуру й ставив дивні, як їй здалося, запитання, які зовсім не стосувалися справи. І дивився якось підозріло, несерйозно чи що. Вона навіть хотіла спалашити й зробити йому зауваження про непрофесійність, але сил не було…
А вранці наступного дня, за порадою лікаря, вони з чоловіком пішли до жіночого лікаря.
Чоловік Василь залишився в коридорі й нерівно міряв його кроками, проходжуючись уздовж стін… Коли Марія вийшла, він злякався її вигляду. Таке незвичайне було в неї обличчя. Спочатку вона дурно посміхалася тремтячими губами, а потім раптом заплакала, простягаючи йому якусь папірець. Він зі страхом узяв листок у руки, очікуючи прочитати там щось страшне…
— Василю… Ваську… У нас буде маленький, — сказала Марія й розплакалася навзрид, сховавши обличчя в долонях. Він обняв її й мовчав, оглушений цією новиною, не вірячи своїм вухам і боячись зіпсувати цей чарівний момент…
Їм було по сорок два. Народила Марія майже в сорок три, і в усій лікарні виявилася найстаршою. А медсестри між собою називали її — «старородяща з восьмої палати»…
Отже, у призначений час Марія народила дівчинку. На подив лікарів і самої Марії, пологи пройшли легко, без ускладнень. Легше, ніж у багатьох юних мам. Дитина народилася велика, здоровенька й голосиста.
Коли Оленка була ще маленькою, вона не бачила різниці між своєю мамою чи мамою сусідської дівчинки Насті. Мама як мама. А коли підросла, а вона була розумною дівчинкою, жорстоку правду вперше почула в дитячому садку.
— Мамо, мамо, а в Ольки мама стара й скоро помре. Адже старі помирають. Правда, мамо? — казав хлопчик Денис із її групи.
У відповідь Оля, не довго думаючи, вдарила його по голові неваляшкою. Добре, що неваляшка була пластмасовою. Обійшлося великою шишкою, але мама хлопчика Дениса орала на весь садок.
— Нанародили собі на старості літ дітей! Їй уже не пенсію треба, а вона собі доньку, бачте, завела! А виховувати нормально не вміють! Я скаржитимуся! Нехай органи опіки розбираються! — тряслася від обурення мама Дениса, витираючи ніс ревучому синові.
Вдома Олю чекала серйозна розмова з батьками, але з тих пір вона потихеньку лупила й Дениса, і будь-кого, хто дозволяв собі подібні висловлювання. А ще вона задумалася, що в їх словах є частка правди, й сама не помітила, як почала соромитися своїх батьків…
Потім Оля підросла й пішла до школи. Батьківські збори були для неї випробуванням. Вона зі страхом уявляла, як на зборах вчителька з якоїсь нагоди звернеться до її батьків. Вона так і бачила, як стоїть і червоніє від сорому мама або збентежений сивий тато… Тому наявність немолодих батьків послужила їй і на користь. Вона не давала жодного приводу для зауважень і вчилася чудово.
Звісно, її мама й тато були хорошими, чудовими й взагалі найкращими! Вона любила їх усім серцем. Але як же їй хотілося, щоб її мама виглядала, як мама Даринки, наприклад, яка більше схожа на її старшу сестру, ніж на матір. А тато — як тато Максима, в крутих шкіряних штанах, який приїжджає до школи на крутій машині.
Але ні… У неї були немолоді батьки, до того ж зовсім не модні. Мама не любила виряжатися. Найкраща покупка для неї — книга, а не туфлі на підборах, наприклад. А тато любив свою стару «Таврію» й усі вихідні проводив у гаражі, без кінця доводячи її, як він казав, до досконалості… Ще він був філософ, любив читати історичні романи, розбирався в політиці й сам квасив смачнІ з того дня Оля почала дивитися на своїх батьків зовсім іншими очима, бачачи в їхній немолодості не ваду, а мудрість, не брак стилю, а справжню любов до життя такому, яке воно є.