Жінка завітала до подруги. З університету дружили. Був день народження. І все було чудово, гарно, просто казково. Велика квартира, чотири просторих кімнати. У вітальні — закритий стіл: яких тільки страв там не було! І сир із золотими сльозками, справжній добрий сир з дірочками. І ковбаса першокласна, зерниста, з біленькими крапками жиру. І запічена риба. І м’ясо, запечене на вертелі — нову духовку випробовували! І помідори квашені, і хрустка капуста з часничком. І солодощі, і випічка… Не стіл, а справжній український натюрморт.
І гості такі приємні. Родичі й колеги. Всі щиро вітають, тости говорять. Музика тихенько грає на тлі. На полицях — порцелянові статуетки, на вікнах — гарні портьєри, на підлозі — килим із квітами, м’який такий, приглушує звуки… Усі їли із задоволенням.
Чоловік подруги подарував дружині витончене кільце з діамантом. Та ж дата — п’ятдесят років! Діти від щирого серця привітали мамочку. Маленький онук бабусю поцілував… І всім вистачило місця. І всі були задоволені й щасливі.
А потім навіть танцювали. Господарі спеціально одну кімнату звільнили для танців. І трохи розігріті їжею та напоями гості танцювали повільні танці під чудові пісні своєї молодості. І Наталку теж запросив на танець дуже привабливий чоловік, колега чоловіка іменинниці.
Наталка танцювала. Розрум’янилася, волосся розкуйовдилося — танцювала прекрасно. Як у молодості. І чоловік усміхався, говорив компліменти. Нічого зайвого. Але це було приємно. Просто приємно слухати гарні слова.
А потім Наталка глянула на годинник і опам’яталася. Треба йти додому. Не йти — бігти. Вже багато часу. Свекрусі треба дати ліки, треба помити її, чоловік сам не впорається. І треба готувати їжу на завтра, завтра Наталка на роботу після обіду, але зранку ще купа справ. Потім чоловік прийде — у нього теж справ повно. Коли в домі хвора, справ завжди багато. І вони не закінчуються.
А грошей нема. Чоловік втратив роботу — видавництво закрилося. Поки що влаштувався тимчасово за малі гроші. І треба кредит сплачувати — бізнес сина прогорив. І їхати до невістки в лікарню — вона з дитиною вже два тижні там.
Свекруха із сиделкою залишиться. А знаєте, скільки треба платити сиделці за годину? Ось. Треба гроші. І треба буде вночі посидіти за комп’ютером, попрацювати, щоб потім сиделка посиділа з хворою…
Ці думки потоком увірвалися у свідомість. Наталка швидко зібралася — її не тримали. Свято продовжувалося. Подруга обняла на прощання. Вона завжди допомагала! Але в неї своє життя, своє свято. Свій чоловік. Свої діти. А Наталці трА потім Наталка взяла глибокий вдих, посміхнулася до себе в дзеркало і пішла купати свекруху, знаючи, що саме ці дрібні клопоти роблять її життя справді дорогоцінним.