Стояла я сьогодні перед дзеркалом у білій сукні, не вірячи, що все відбувається саме так. Сукня сиділа досконало мати три тижні підганяла кожну складку, кожну намистину. А тепер ця краса висіла на мені, наче саван.
Соломійко, ти готова? зазирнула тітка Галя, мамина подруга. Гості збираються, авто вже під’їхали.
Готова, збрехала я, поправляючи фату. Тітко Галю, може скасуємо? Воно ж якось не так…
Що ти мелеш, дитино! схопилася за голову жінка. Твоя матір стільки сил витратила, грошей вклала! Та й гості вже тут, столи накриті. А твій Дмитрик… тітка похитала головою. Сам винен! Не треба було останньої миті тікати!
Мати увійшла з почервонілими від сліз очима, але з рішучим поглядом.
Годі, Соломійко! Досить розводити соплі! промовила вона твердо. Не дозволю цьому дурню зіпсувати нам свято. Влаштуємо весілля, і хай усі Чернівці бачать, яка в мене красуня-дочка!
Мамо, та це ж сміховинно! Весілля без нареченого! Що люди казатимуть?
А що вони скажуть? мати підійшла, поправила мої сережки. Скажуть, що Валентина Петрівна молодець, бо не ри
Відображення в дзеркалі посміхнулося їй усвідомленням, що це плаття символізує не втрачені мрії, а новий початок на шляху до самостійного, яскравого щастя, як свіжа смуга чистого листа.