Львів, 15 березня
Що за маячню ти верзеш, Оксано? гримнув я, шпурляючи папір на стіл і вдаривши кулаком по стільниці. Яка ще експертиза? Зовсім глузду позбулася?
Не кричи на мене! Оксана зірвалася з дивану, очі палали гнівом. Я маю право знати правду! Марічка день-у-день меншає на тебе схожою це ж очевидно!
Вона моя донька! вигукнув я. Наша! І якщо ще раз заговориш про цю кляту експертизу, я…
А що ти? викликаюче підсмикнулася вона. Що зробиш? Виженеш? Ну ж бо, давай! Але спершу
Через роки, коли Ліза вже сама стала матір’ю, ми всі разом вечеряли, дивлячись, як її маленька донька смішно щось розповідає, і я відчув глибоку впевненість: родина це серце, яке вибирає, кого любити, а не кров.