Оксана дізналась про татову коханку випадково. Того дня вона прогуляла школу, бо супроводжувала подругу до татуювальника. Шкільна форма була недоречна для торгового центру, тож вона заскочила додому перевдягнутись. Коли натягувала джинси, у дверях повернувся ключ. Завмерла, дивково балансуючи на одній нозі, бо друга застрягла в штанині. Зразу подумала на злодіїв, але потім почула татовий голос немов з кимсь розмовляв по телефону.
Зараз візьму форму й виїжджаю. Не можу ж сказати, що був на тренуванні, коли тримаю спортивну сумку під ліжком.
Оксана помилилась це не була розмова. Тато записував голосове, бо через хвилину дівочий голос промовив:
Любий, як я за тобою сумую! Не дочекаюся До речі, спекла твої улюблені коржики, тож поспішай, або зстигнуть. Цілую кріпко!
Сенс почутого дійшов пізніше. Спочатку вона впізнала голос: це була тітка Оля, татова колега й паралельно сестра маминої подруги, яка часто їх відвідувала. Оксані вона подобалась: тітка Оля не вдавала, що знає, як жити правильно, розуміла молодь і слухала сучасну музику, а не ті сумні пісні, які віддавали перевагу її батьки. І лише коли Оксана задумалась, чому тітка Оля надсилає йому голосові, до неї дійшов зміст слів.
Ключ повернувся знову, й у квартирі затихло. Оксана сіла на ліжко й ще раз прокрутила в думках слова тітки Олі так, не здалось. В її тато дійсно мав стосунки на стороні. Що тепер робити? Сказати мамі? Чи ні? Як поводитись з татом і з цією жінкою?
Не вирішивши нічого, побігла на зустріч із подругою та вже надіслала пʼять повідомлень. Вони стільки чекали на цей похід цілий місяць вибирали татуювання, а подруга досконало наслідувала мамин автограф. Та тепер у Оксани був зовсім поганий настрій.
Оксано, що з тобою? не відставала подруга. Чого насупилась? Теж бажаєш татуювання? Я мамину підпис підроблю, дрібниці!
Як добре було б поділитись шокуючою новиною, розділити тягар, але навіть із подругою говорити про таке вона не могла. Тож Оксана зробила вигляд, що справа дійсно в малюнку.
Наступні два тижні вона не могла вчитись, уникала прогулянок із подругами, уникала розмов із мамою й грубила татові. Що робити далі не знала. Одного разу майже вимовилась перед мамою, але та почала сварити за двійку з хімії. Розмова не вдалась жахливо посварились. Ввечері мама увійшла до кімнати з медовиком, який Оксана дуже любила й сказала:
Пробач, рибко, що накричала. Знаю, це непедагогічно. Просто я так хвилююсь через твої іспити! Хочу, щоб у тебе все було добре
Мам, ну годі вже тривожитись здам! Цей медовик мені?
Тобі, тобі. Миримось? Не можу, коли посваримось!
Оксана взяла медовик, чмокнула маму в щоку й пообіцяла собі ні за що не завдасть їй такої болю. Якщо вона так переживає через їхню дурну сварку, що буде, коли довідається про тата? Треба зробити все можливе, щоб вона ніколи нічого не дізналась.
Й Оксана мимоволі стала татовою спільницею: прикривала його запізнення «на роботі», нагадувала про сімейні свята та мамині прохання, відволікала маму, коли йому хтось телефонував. При цьому ігнорувала його прохання, грубила й ледве стримувалась, щоб не вилити те, що думає про нього.
Потім усе якось налагодилось: тато повертався вчасно, Оксана здала іспити й перейшла у десятий клас, а це історія забулась, наче страхітливий сон. До того ж вона познайомилась із Андрієм він був на два роки старший, студент-першокурсник права й грав на гітарі. Ввечері гуляли компанією, та дедалі частіше відставались і йшли удвох. Ось і тоді пішли до фонтану й не помітили, як час минув давно вже треба бути вдома. Залишал
Олена дивилася на нову татуювання “Лю щобить сліпо” і відчула, як пече шкіра, наче цей біль нагадував, що зрада заживає, але наколи в серці назавжди здавалися глибшими за будь-яку чорнильну лінію.