Оксана сиділа біля вікна, вдивляючись у вуличну метушню. Автобуси однаково скрипіли гальмами, перехожі спішили кудись, а вона все думала про те саме про лист, що прийшов учора. Чорний конверт із золотою облямівкою лежав на кухонному столі цілу добу, а вона так і не наважилась його відкрити.
Мамо, чого сидиш як укопана? Андрій вдерся у хату, мов ураган, кинув рюкзак у кут. Знову засумувала? Давай краще обідати, я голодний, як вовк.
Поїж, поїж, зітхнула Оксана, не відриваючи погляду від вікна. Сиченики у холодильнику, розігрій у мікрохвильовці.
Син зупинився посеред кімнати, придивлявся до матері уважніше. Щось у її позі було не так, надто напружено.
Що сталося? Андрій наблизився. Виглядаєш… не знаю, якоюсь дивною.
Нічого особливого, Оксана обернулася до нього. Просто прийшов один лист. Думаю, відкривати чи ні.
Який лист? Від кого?
Від нотаріуса. З Києва.
Андрій нахмурився. Листи від нотаріуса рідко сулили щось добре. Або борги, або суди, або ще якісь клопоти.
А що може бути у листі від нотаріуса? обережно запитав він.
Не знаю. Може, тітка Марія щось заповіла. Вона ж у Києві жила останні роки, квартирку мала. Але ми з нею майже не спілкувались, років десять уж.
Оксана встала, пройшла на кухню. Лист, як і раніше, лежав там же, ніби кпив із її нерішучості.
Мамо, може, таки відкриємо? Андрій узяв конверт у руки. Що гірше знати правду?
Гіршого може бути багато, буркнула мати. Раптом якісь зобов’язання, її борги. Або ще щось. Не хочу собі на голову проблем.
А раптом навпаки, щось добре? Андрій вже збирався розірвати конверт, та мати зупинила його жест.
Зачекай. Дай ще подумати.
Та думати особливо було ні про що. Тітка Марія доводилась Оксані двоюрідною сестрою, виросли в одному дворі, та долі їхні розійшлися давно. Марія поїхала до столиці відразу після інституту, там вийшла заміж, працювала в якомусь науковому закладі. Дітей у неї не було, чоловік помер давно. А Оксана залишилась у рідному містечку, Червонограді, народила Андрія, чоловіка поховала рано, працювала все життя у дитячому садку вихователькою.
Востаннє бачились на похоронах дідуся, це було справді років десять тому. Тоді Марія здалась їй чужою, столичною пані у дорогому пальто, яка ласкаво позирала на провінційних родичів.
Гаразд, відкривай, вирішила Оксана. Але якщо там щось погане, я попереджала.
Андрій акуратно розкрив конверт, дістав декілька аркушів. Пробіг очима перші рядки й раптом присвистнув.
Мамо, тут написано, що тітка Марія заповіла тобі квартиру у Києві.
Що? Оксана ледь не випустила чашку з чаєм. Яку квартиру?
Двокімнатну, у районі Оболоні. І ще тут є банківський рахунок… Андрій перегортав сторінки, очі йому розширювалися. Ма
Галина з легким усміхом спостерігала за дітьми, що ліпили першого сніговика під тихим вечірнім ліхтарем, і відчула, як щастя, немов тепла хвиля, наповнює кожну клітинку її нового життя.