«То розлучення, яке врятувало мене»
Оксано, що це ти витворяєш?! голос Богдана грюкнув квартиру. У такому вигляді куди збираєшся?!
На виставу до опери, якщо дозволиш! Оксана поправила перед дзеркалом нову блузу, куплену на розпродажі. З Соломією домовились, давно хотіли побачити цю премєру.
Яку ще оперу?! В тебе вдома справ незліченно! Посуд немит, сорочки не випрасувані! А вона до театру! Богдан схопив Оксану за руку, розвернув до себе. Зараз же переодягайся й займайся господарством!
Оксана рвонула рукою, вивільнилась, але на запясті лишився червоний слід.
Боґусь, ми ж учора про це говорили! Я цілий день вдома просиділа, усе переробила. Один вечір для себе хочу, що тут такого?
Для себе?! він зневажливо всміхнувся. А хто тебе годує, одягає? Хто дає дах над головою? Я ж, між іншим, після роботи прийшов, хочу нормально поїсти, а не твої бутерброди жувати!
Оксана мовчки пройшла до кухні, почала діставати з холодильника продукти. Руки тремтіли, усе в середині зімкнулося тугим клубком. Ще зранку вона так тішилася вечору, навіть зачіску зробила, черевики почистила. А тепер…
Ото ж бо! задоволено буркнув Богдан, вмикаючи телевізор голосніше. І щоб швидше! Хижий, як вовк!
Поки сковорідка розігрівалась, Оксана крадькоса дивилась у вікно. На подвірї жінка її літ виводила собаку, сміялась, розмовляючи по телефону. Якою щасливою вона здавалася, та незнайомка! Вільна, легка…
Оксано! Ти там задрімала?! гримнув із кімнати.
Готую вже, готую! відгукнулась вона, поспіхом перевертаючи котлети.
Богдан зявився на порозі, спирався о одвірок.
Слухай, а завтра ввечері до мене Петрець прийде, справи обговоримо. Тож ніяких твоїх подружок, сидиш вдома тихо, чай подаси, коли попросимо.
Та ж завтра субота, несміливо заперечила Оксана. Ми з дівчатами в кафе хотіли…
Які ще дівчата? Тобі сорок три, Оксано, опамятайся! Час уже зібратися. Дім, родина ось твоє місце. А не ці дурниці з подругами.
Оксана поставила перед ним тарілку, сіла навпроти. Їсти не хотілося, у горлі стояв ком.
Боґусь, а чому ти так зі мною? Раніш не був таким… Разом ходили на вистави, в кіно, квіти дарував…
Раніш! махнув він рукою. Раніш молодшою була, вродливішою. А зараз що лишилось? Погладшала, подала, вдягаєшся як бабуся. Мені соромно з тобою на люди показуватись!
Слова били болючіше за будь-який удар. Оксана встала, почала прибирати зі столу. Сльози підступали до горла, але вона стримувалась. Не хотіла давати йому привід для глузувань.
Та не реви! скривився Богдан. Терпіти не можу ці жіночі сльози. Краще подумай, як себе до ладу привести. Може, до спортзалу запишешся, на дієту сядеш. А то зовсім запустилась.
Коли він пішов дивитися телевізор, Оксана дістала телефон, написала Соломії: «Сьогодні не виходить, вибач. Переносимо».
Відпов
Щоденно прокидаючись у світлому помешканні, повному квітів та книжок, я ловлю себе на думці, що той болісний розрив став криницею мого відродження наче лялечка, що спинилася у темряві лялечки, щоб потім розкрити крила метелика.