Христинка думала, шо вийшла заміж… Поки вона розраховувалась у магазині, Тарас стоїв осторонь. А коли Христинка почала пакувати продукти, він і взагалі вийшов надвір. Вона підійшла, а чоловік якраз курив біля паркану.
Тарасе, візьми пакети, попросила Христинка, простягаючи йому дві важкі торби.
Той поглянув так, ніби вона пропонувала злочин, і здивовано буркнув:
А тобі чого?
Дівчина заплуталась. Що означало “тобі чого”? Чоловік зазвичай допомагав нести важке. Невже нормально, коли жінка плигає з валізою, а мужик поруч гуляє?
Та вони ж важать, пояснила вона.
І? Тарас навіть не поворухнувся.
Він бачив, що Христинка заводиться, але принципово не хотів брати торби. Швидко пішов уперед, знаючи вона не наздожене. “Ще його “візьми”! Я раб, чи що? Чи підкаблучник? Мужик сам вирішує! Нехай саме несе, не вмре!” думав він. Просто сьогодні йому кортіло “показати місце”.
Та куди ти?! Забери торби! крикнула Христинка, ледве стримуючи сльози.
Він чудово знав, що товари важкі сам накидав їх у кошик. До хати було хвилин п’ять, але з вантажем дорога здавалась нескінченною.
Христинка йшла й ледь не ридала. Сподівалась, що Тарас жартує й повернеться. Та ні він щезав у далечині. Хотілося кинути ці кляті пакети, але вона мов у тумані тягнула їх далі.
Дійшовши до під’їзду, вона впала на лавку. Сльози котились із приниження та втоми, але вона їх ковтала ридати на вулиці соромно. Та й змиритись не могла: він спеціально так вчинив. До весілля був такий уважний…
Вітаю, Христинчику! голосінь сусідки вивів її із задуми.
Добрий день, бабусю Ганю, відповіла дівчина.
Ганна Іванівна мешкала нижче і дружила із покійною Христинчиною бабусею. Після її смерті бабуся Ганя допомагала у всіх побутових клопотах. Рідних у Христинки не лишилось мати жила в Одесі з новою родиною.
Христинка одразу вирішила віддати бабусі всі продукти. Адже пенсія у Ганни Іванівни мізерна.
Проведу вас, бабусю, запропонувала вона, знову схопивши ті торби.
Розпакувавши пакети у бабусиній кухні, дівчина побачила її зворушення. Там були і шпроти, і печінка тріски, і консервовані персики все те, на що пенсіонерка не насмілювалась. Христинці навіть соромно стало, що так рідко частує сусідку. Поцілувались на прощання, і вона попрямувала додому.
Тарас зустрів її на кухні, жуючи бутерброд:
А де торби? питав, наче мимохіть.
Які торби? холодно відповіла Христинка. Ті, що ти допоміг віднести?
Та годі тобі! спробував він пожартувати. Обиделася, чи як?
Ні, спокійно сказала вона. Я просто зробила висновки.
Тарас насторожився. Очікував крику, а не цієї рівної мови.
І що ж вирішила?
Немає в мене чоловіка, і додала потиху: Думала, що вийшла
Зачинена двері залишила в кімнаті тишу й спокій, а Катрусю з рішучим відчуттям, що шлях до щастя починається саме з поваги до себе.