Я вважала, що знайшла своє щастя…

Коли я виходила заміж… Поки Христина розплачувалася за покупки, Борислав стояв осторонь. Коли ж почала розкладати їх у пакети, взагалі вийшов на вулицю. Вийшовши з крамниці, Христина підійшла до Борислава, що палив тоді.
Бориславе, візьми пакети, попросила вона, простягаючи два важкі пакети з продуктами. Він подивився, ніби його змушували на щось незаконне, й здивовано спитав:
А ти що?
Христина зніяковіла, не знаючи, що відповісти. Що означало це «ти що»? Навіщо було таке питати? Чоловік мусив допомагати фізично. Та й якось неправильно, коли жінка з тягарами, а чоловік поруч легко ступає.
Бориславе, вони важкі, відповіла вона.
От і що? продовжував впиратися Борислав.
Він бачив, що Христина починає злитися, та йому з принципу не хотілося нести сумки. Швидко пішов уперед, знаючи, що вона не наздожене. «Ще його «візьми сумки»! Що я, робоча худоба? Чоловік я, чи не так! Сама нестиме, не трісне!» спалахнуло в Борислава. Був у нього настрій сьогодні «виховувати» дружину.
Бориславе, куди пішов? Пакети візьми! ледь не плачучи, крикнула йому Христина.
Пакети й справді були неподійманні. Борислав знав це, бо сам переважно накладав у кошик коропові ковбаски, борщову заправку та інші покупки. До хати недалеко, пішки хвилин з пять. Та коли несеш тягар, шлях здається нескінченним.
Христина ішла додому, сльози на очах. Сподівалася, що Борислав пожартував і ось-ось повернеться. Та ні, він лише віддалявся. Балакуча думка кинути ті пакети; та в напівзабутті вона несла їх далі.
Дійшовши до підїзду, вона сіла на лавку вичерпана силами. Сльози щеміли від образу й втоми, та плакати на вулиці соромно. Глитати ж цю зневагу не вдавалося він не образив, а принизив її. А колись був такий уважний… Та й розуміє ж, що зробив? Зробив ж це навмисне!
Здоровенькі були, Христю! голос сусідки вивів її із задуми.
Здоровенькі, бабусю Маріє, відповіла Христина.
Марія Іванівна, сусідка з нижнього поверху, дружила із Галіною бабусею, доки та була живою. Христина зростала при бабусі й завжди ставилася до сусідки як до родички. Після бабусіної смерти коли молода сім’я зіткнулася з першими клопотами, Марія Іванівна їй допомагала. Більше нікому було мати жила в іншій області з новим чоловіком та дітьми з іншої родини, а батька вона не памятала. Тож єдиною рідною людиною завжди була бабуся. А тепер бабуся Марія.
Христина без роздумів вирішила віддати всі покупки сусідці. А
Повернувши до своєї домівки, Христина спокійно зібрала Бориславові речі та позбавила його ключа від дверей.