Сьогодні вночі знову не спалось, то й вирішив записати давню історію. Сім років ми прожили з Даринкою. Зі школи пліч-о-пліч. Дітей Бог не дав. Бабуся моя, Марія Омелянівна, завжди наполягала:
“Обвінчайтесь, діточки! Тоді благодать Божа впаде. Господь дитиною наділить.”
Для мене її слово закон. Отож, недовго думаючи, зробив офіційну пропозицію своїй цивільній дружині.
Весілля гуляли на славу. Кільця обміняли. Штамп у паспорті. Але святкування хмарилося: коли нам піднесли келихи з шампанським, треба було випити до дна (щоб життя без сліз). Потім келихи під ноги розбити. Мій розсипався дрібно, аж дзенькнув, а Даринчин цілий покотився.
Гості зашепотілись, поки личенько світило:
“Ой, погана це прикмета! Добра сім’я не станеться.”
Ми з Даринкою тільки реготали. “Дурниці!” І бенкет котився далі.
Та ось весілля відгуло. Жили б та поживали молодята. Але…
Ставши офіційною дружиною, Даринка перемінилася. Як княгиня забажала правити. Усе не так, усе не гоже. Чіплялася до дрібниць. А потім оголосила:
“Дарма ми, Романе, розписались. Ти і я як небо й земля. Краще розійтись.”
…Я тещу винуватив. Справжня баба Яга. Їй завжди і всього мало. Уваги, грошей, місця в двійці… А вже коли зять оселився в її, “кров’ю заробаченій”, хаті теща могла “пиляти” без упину. Як не гроші заробляти мільйонні, а перебиватись з гривні на копійку. Мовчки тримав удар рік. А тоді почув:
“Виходь.”
Перепитав у дружини:
“Даринко, це остаточне *ваше* з матір’ю рішення?”
“Авжеж! І матуся тут ні до чого!” огризнулась вона.
Поволі збирав речі, кидаючи на дружину сподівальні погляди. “Ану ж, передумає.”
Та Даринка й бровою не вела.
“Бувай, жінко! Перепрошую, коли що не так,” зітхнув я.
“Бувай!” дверхи грюкнули за моєю спиною.
Покинув родинне гніздо. Та довго сумувати не довелось.
Молода дівчина одразу ж мене пригорнула. Хлопець я був статний, спортсмен, лицар. Дівчина давно таємно палала до мене. Працювали разом. Олена (так звали нову пасію), побачивши, що ходжу понурий, мов у воду опущений, пропонує зустрітися після роботи. Я згодився. Зі скуки…
Олена гарна, вільна дівчина. Честь незаплямована.
Вечором погуляли парком, випили кави у затишній кав’ярні. Я Олені всю душу виклав. Вона жаліла мене, охкала, заспокоювала. Та й каже:
“Романе, та ти й не помічав, як я на тебе дивилась? Кохала тебе давно! Сліпий ти, чи що?”
Я, звісно ж, відчував її ставленняння до мене. На роботі бачились день-у-день. Як я підійду Олена то червоніла, то блідла. Голосу не ставало, голова йшла обертом. Бачив її красивою квіткою, та тільки. Повна протилежність Даринці. Тиха, лагідна, слухняна. Все
А через рік Роман із Оксаною принесли тестевцеві на руки довгоочікуваного хрещеника-синочка Миколайка, як той й бажав, й так і сталося.
ДВОЄ КРИЛ