Ніхто в селі не міг збагнути, чому Орисі так не щастить у коханні. Дівчина ж справна: розумна, вродлива, з доброю роботою ветеринаром у великій агрофірмі. Мабуть, все через те, що вона не з місцевих. Та й, правду кажучи, відрізнялась від тубілок.
Коли б Орися корону свою трохи спустила, глядиш, і чоловік у хаті зявився б. Звісно, добрих удень із вогнем не найдеш, але хоч якась чоловіча душа, започаткувала вечірнє зібрання на призьбі Тетяна Єгорівна. Вона завжди перша починала обговорення селян. Новини в селі вона знала раніше, ніж вони траплялися.
Та у неї завжди був суперник Катерина Семенівна. Дружили зі зеленої молодості, але стільки ж часу й сперечалися. Коли Катерина казала «біле», Тетяна з піною в році доводила, немов «чорне».
Баби одразу ж повернулися до Катерини, очікуючи продовження балагану. Вона не забарилася.
Що це за новини такі? Щоб у хаті смерділо брудними шкарпетками, треба через себе переступити? Ні, баби, ви та послухайте! Нічого від цього «віслюка в думі» не треба, хай тільки запах розносить, а баба працюватиме. Тьху, краще вже з короною!
Тетяна Єгорівна аж почервоніла.
Та що ти мелеш, не тямлючи? Бабі належить жити з чоловіком! Мусить бути хазяїн у хаті!
Ні, ти мені ось що поясни навіщо? Сама ж кажеш, чоловіки тільки залишки завалящі! Нащо він у хаті? Годувати його доглядати?
Тетяна не витримала, зірвалася.
Оце дурна баба! А дитину народити треба?
Оце ти дурна баба! Народиш дитину, а потім тягни на собі цього «хазяїна» ціле життя! Чи не легше до міста махнути, знайти доброго, вродливого, і зробити ту дитину? Ані годуй ледаря-пияка, ані живи для себе!
Баби аж розігнали курячу тишу своїм «ой». Найзапекліші суперечки у подруг завжди спалахували через мораль. Колись так посварились, що місяць не розмовляли. Навіть на призьбу не виходили. Баби тоді конали від нудьги. А вся справа в тому, що у Тетяни був один чоловік, що його вона вже із двадцять років як поховала, а в Катерини троє, а тут до неї ще й Василь-муляр заглядав, пропонуючи господарство зєднати. Катерині вже за сімдесят, а колишньому мулярові мало не вісімдесят і нічого.
Тож думки у подруг про подружжя завжди були різними.
І зараз мало не спалахнув грандіозний скандал, якби поруч не зявився предмет обговорення.
Добривечір, дівчата!
Орися спинилася і дивилася на старень з усмішкою.
Добривечір, Орисю! Та невже з міста?
Із міста, Катерино Семенівно. Я, до речі, привезла краплі від бліх, тож кажіть, у кого кішки сверблять забіжу, накапаю.
Ой, Орисю, у кішок бліхи мають бути!
Що ви, Тетяно Єгорівно. Зараз такі краплі один раз накапав, півроку можеш свого вовчку з ліжка не зганя
І засинаючи вона відчула, що її справжнє щастя – не в поспішному заміжжі, а в цій тиші села, де її люблять тварини й чекають бабусіні призьби з їхнім теплим базіканням.