«Не знаю нічого, у графі «батько» значитесь ви, забирайте близнюків!»
Три роки після розлучення раптом виявився батьком новонароджених хлопчиків. Сам винен, треба було офіційно розлучитись! Але це виявилось щастям…
З Марією прожили десять років. Мали двох донечок-погодочок, Оксану та Соломію. Жили, як усі: день робота, вечір родина. Та невдовзі мати все частіше затримувалась десь. То до подруги, то черга в магазині, то завал на роботі… Зрештою, «добрі» люди донесли, що в Марії коханець.
Я, природно, не міг мовчати й поставив питання. Марія одразу перейшла у наступ найкращий захист, як відомо. Казала, мало уваги з мого боку, не почувається жінкою, побут «з’їдає» усі сили, а дочки, виявляється, люблять лише мене… З криками заявила, що йде до коханця. І пішла, справді пішла, лишивши дівчаток зі мною.
Оксана з Соломією спочатку довго питали, куді ділась мама, але звикли. Мені ще пропонували переїхати до іншого міста керувати філією, я погодився. Зібрались швидко, не встиг офіційно розлучитись.
На новій роботі зустрів чудову жінку. Ганна була моєю ровесницею і також сама виховувала двох донечок. Не довго думаючи, ми зійшлися й жили великою родиною. Діти майже одного віку, у вечірній домі постійно галас: то веселились разом у вишиванках, то сварились за іграшки цілий дитячий садок! Ми з Ганною не надивлялись на дівчат, та потай сподівались на власного сина. Не виходило.
На момент дивного дзвінка ми вже два роки жили разом і майже зневірились… Мовляв, не судилось, вирощуватимемо дівчат. Але той дзвінок…
На номері мобільного впізнав стаціонар із рідного Кривого Рогу:
Дмитро Михайлович?
Так, слухаю.
Погана новина… Ваша дружина Марія Андріївна, на жаль, не вийшла з коми й сьогодні померла. Приїжджайте за дітьми, їх виписують завтра. Про подальші кроки щодо Марії Андріївни пояснимо завтра.
Це жарт? Я не бачив Марію Андріївну три роки, а наші діти тут, поруч!
Не знаю нічого, у графі «батько» значитесь ви, забирайте близнюків!
У трубці задзвеніло. Збентежений, я перевірив номер: дзвонили справді з місцевого пологового будинку.
Ганна дивилась на мене великими очима й теж не розуміла ситуації, бо чула весь розмову. Швидко зібрались, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем і вирушили з’ясовувати, що трапилось із колишньою.
Біля пологового зустріли подругу Марії. Вона й розповіла, що коханець кинув мою колишню дружину відразу, як вона сказала про вагітність. Виношування проходило тяжко, двійня ж, а наприкінці сталося щось жахливе… Дітей врятували одразу, а їх мати впала в кому й через кілька днів її не стало. Близнюків треба було зареєструвати, а мати у такому стані не могла дати актуальних даних. Тож їх записали за даними РАЦСу, де я ще значився її чоловіком, автоматом ставши їх батьком.
Подруга Марії, в сльозах розповівши все, обіцяла допомогти й пішла. А Ганна стояла поруч і наче навіки стиснула мою руку.
Галю, що з тобою?
Дмитре, ми ж візьмемо їх до себе, правда?
В її очах читалась ледь прихована радість.
Кого? Близнюків?
Так, так, так… Ну будь ласка! Адже власні можуть так і не вийти, а тут цілих двоє, готових…
Галю, це не іграшки просто так… Я не знаю.
Дмитре, та я серйозно! А дівчата як зрадіють! Твоїм взагалі
А тим часом четверо наших діток, сміючись і цілуючи крихітних братиків у щічки, вишикувались у такий дружній хоровід, що навіть гостра колись гіркота минулих розлук розтанула у цій миті, а серце наповнилось теплом і спокоєм.