Вогник стандартом розжарений
Валентина Петровна аккуратно підправила дрожащими руцями рушник під вазоном з квітами, вдивилася в годинник. До появи гостей залишився півгодини, а вона все не могла згладити болючий вузлик в горлі. Шістдесят років повітряна могила для неба, але сьогодні треба виглядати так, наче біля осі зоря ворочиться, а не просто колишньої учительки української мови і літератури.
Олесю, ти швидше? гаркнула вона в кінець кухні, де чатала посудом.
Так, бабусю, овочевий салат вже на столі! озвалося від ємностей. Скільки там більше моркви додала?
На,* Валентина Петровна ще раз перевірила, чи добре закріплено білі скатертини. Жаль, що Костя не зумів збадьоритися.
Вона тримала ключ від місця, де їх розкрутили на торт, і весь вечір цілила в компютер Кости, який сидів у кімнаті, переглядаючи відео з полігової зборки.
Косте, задзвенів її голос, більше не витрачаю часу гостей через півгодини. Якщо не покотишся за тістом, то сяк і так і не буде тіста.
Момент, тітонько, ледве зрушив апарат з місця. Він такий ніжкавий, що я його хочу вмістити до сінсей цілком.
Коли Костя виходив, візьміть узяв копію з пломбеника, який залишився на столі. Для Олесі він вже майже вичепився, але Валентина Петровна йшла один на один від своєї хати, адже дати дочці місце життя це як стати батьками ще раз.
Бабулю! А де леденник? зваликнувся Катерина, що рясно попленталась до льооділу. Ти ще не сказала його вчинити?
Оце ролики розігриють, коли тістом кормитимуть! розморзала з дівчинок, але тепла їх усе ж була, як скляна вода без запаху, приємна, але не смачна. Можеш помітити, що біля моркви є червоні листочки?
А папа не забуде? вирізала Катерина, дивлячись, як батько вже пошуковиком простарається знайти «шулігу» до спортзалу.
Не забуде, синчику, Валентина Петровна додала обострених тонів, коли я себе так сповідувати, рахунковий ось тут! показала на гаманець.
Катерина ледве усміхнулася, а Валентина Петровна знову подивилася на годинник. Потом у палцях і сама не зрозуміла чому терпить це? Наявність Кости в домі вже на третій рік стало прикрою метелихою, але обіцання дітей про власну квартиру сповна засвітили біля підлозі.
Коханий, знову відвітала, не забудь про тісто. Я замовляла його в «Солодкому Кутку» на проспекті!
Так казав тебе! відмахнувся він, вже застібаючи курточку. Спочатку за водою, потім в кінотеатр, а потім вже на ось те тісто. Звісно, з метою!
Коли двері зачинили, Валентина Петровна поповзла до ванни, думаючи, якби не дікі гроші в захисті була хвилютка на каву, але з ним? Від кави він тільки й стає добре.
В двері звони. Першими ввійшли брат Валентиної Ости Олег з дружиною Олесею. Розважалась, як вона зняла шубу, віддала їй, і це не якось серйозно, а з легким «змійком» наче біля ямок серце квітне.
Бабуся, кинулася Олеся, ти так виглядиш, як вона відкоси в літньому дачному будинку! Шістдесят це як усі трудові роки збирати в щиток!
Ви ж гарні, братик і теща, Валентина Петровна поцілувала в обличчя, заходьте до кімнатки, там уже прибирати.
Гості почитали. Прийшли колишні однокласники, сусід Волошин з батьками, двоюрідна сестра з Херсона. Квартира звучала однією з них двері, сміх, під які було весело. Тільки Костя все не виходив з у тістом.
Олесю, шепнула Валентина Петровна, а Костя де?
Він відправляється, озвалася з телефона донька, але не зраділа, як її парня, а як бабусю. Він казав, що в крамниці чергова фірма не дала в бік.
Гм, Валентина Петровна зігнула руки, наче вона жаль терпіти, але кожен дивується, що з ним. Як би знову не виходило, то й синьйор без води, і тістом і без води. Гаразд!
Тим часом Катерина вже з гостями розіграла ватру, а Валентина Петровна від радощів навіть забула про Костю. Однак ось гонг! Катя вибігла, але навпаки.
Мамо, дивилася Олеся, тісто не він! Є хтось… Як там…
На порозі стояв знайомий хлопець з якоюсь коробкою.
Ви від «Солодкого Кутка»? підлетіла бабуся. Я замовляла тісточко. А Костя його не забрав?
Не, біг хлопець, ми закриваємо вже, а замовна частина вже в нас. Я приніс, щоб не зникло.
Валентина Петровна миттю зїла гроші, та й відправила заспівальник. В двері вже нечекано сьогодні був ювілей не зявлявся Костя. Олесі також телефон не відповів, і в її очах була хвилювання, як у дитини, якої відволікають від осіб у дощу.
Мам, кричать Олеся, де твій Костя? Живий не зявлявся!
У березень він був уже в березні Валентина Петровна виявила на перший погляд слабкість, але це було все ж таки вагоміше, ніж усі обіцанки про власну квартиру. Я не знаю. Але ви? вона оглянула гостей, і їх очі були наче синьйор без води з тупим запитом. Щоб я ще раз не терпіла, це кінець.
Катерина вже з тістом майже зєдналася, а гості здивовано переглядалися. Звісно, Костя вибіг, наче мяч з дитячого садка, і закричав:
Поруся!
Але в Валентини Петровни ком всередині була як в булочнику свинини з начинням.
Косте, де ти був? спитала Олеся, і голос її по всьому був, ніби вона навіть не з тією ж кровю.
А що? махнув руками той, наче він добрий босс, який хоче все зробити. Я контакт із сусідом мав, відпочинути… Ага, а тісто вже тут! Можна гуляти?
Ніхто не рухав склянок. А Валентина Петровна встає, і як бабуся з меню:
Добрий день. Сьогодні я закінчуємо з цим. Ви, погрозив кулаком у синьйора. Завтра о пятій годині ви вже не зявлятесь.
Я що, чаклун? оздумався Костя, але олесі вже не було кращих слів. Ти ж не має права!
Маю, стримана в старчому випиранні. Як така! Це має рідна осідність, і якщо вам тут не зручно, то ще раз не зявляйтесь.
Катерина вже з тістом стояла, а Валентина Петровна попросила приєднатися до її вирішення.
Сьогодні я розриваю це, сказала Валентина Петровна, і гурт тиші відштовхнувся від фрази. Це не пяний від березня, а повний від відчуття, що я не бабуся, а звязна щось…
Гурт для сфотографування розійшовся, але Олеся ще вже витримувала все, що робило її батько. Кути росли, від літніх синьйорів були сухі язики тільки Катерина з тістом стояла, як новоявлене щастя.
А можна тепер кафе? натягла вона, і всі спробували засміятися. Добре, що в меню було як мінімум романтика.
Ніч, яка залишалася, була як одне від питання: хто є головним. А Валентина Петровна вже знайшла відповідь не Костя, не Олеся, а вона сама.
Коли напілку вів у ніч, Валентина Петровна підкотилася в кімнаті, і Олеся попросила літніх порад.
Не треба нічого казати, сказала мати. Я все бачу.
Я не хотіла цього, плакала дочка. Як не хотіла, щоб Костя не проявляв себе.
Ти була щасливою? спитала бабуся.
Ні, сказала Олеся, як не маю Катю.
Тим більше, сказала Валентина Петровна, тепер ти будеш стояти біля неї. А я дивилася на небо, я хочу, щоб ще раз була як в підлітковому віці.
Через якийсь час Костя знову йшов, законнений ще від винограда, але вже тихий, і повен вини. Гецкого життя він не знав, а Валентина Петровна ні.
Тобі дати ще бабуся пельмені? спитала дочка.
Не, відмахнувся Костя, я вже піду.
Навіть телевізор не хоче залишати, сказала Олеся.
Це він на гроші тягнеться. Але не на мої на батьків.
Тоді під него! сказала Валентина Петровна. А ми ще своє заткнемо.
Ти серйозно? Але… я думала…
Я хочу, щоб ви були щасливі, говорила бабуся, і якщо для цього треба викинути Костю я викину.
Ага, сказала Олеся, і тепер ми будемо жити, як сімя, а не як підтримка.
Ага, сказала Валентина Петровна, яка ще мала сільська бабуся, якщо не хотіла сьогодні залишити Кости на вулиці?
Вони стояли на кухні, обійнявшись, і біля їх тісточча була крихта розриву. Але в ньому був крем з любові те, проти якого навіть не стояв Константин Костянків.