Одна-одинёсенька
За віконцем смеркало, а мами все не було. Оксаночка, крутячи колесика своєї візочка, підкотила до столу, взяла телефон, набрала мамин номер.
«Абонент вимкнений або за межами мережі», пролунав холодний голос.
Дівчинка з подивом дивилась на апарат, потім згадала баланс мизерний і вимкнула.
Мати вийшла до крамниці, але не верталась. Таке ніколи не траплялось, адже вона знала донька з дитинства в візку. Округлялка третій рік, не боїться лишитись сама, але мама завжди казала, куди й коли прийде. Чому ж тепер?..
«Сьогодні пішла у «Наш Край», бо там вигідніше. Хоч і далі, але ж недалеко, за півтори години туди й назад», поглянула на годинник. «Минає вже чотири. Хочу їсти».
Підкотила на кухню. Заварила чайник, дістала з холодильника котлету. Поїла, запила чаєм.
А мами… не було. Не витримала, знов сягнула до телефону:
«Абонент вимкнений або за межами мережі».
Пересунулась на ліжко, сховавши телефон під подушку. І світло не вимкнула без мати так моторошно.
Лежала довго, та все ж заснула.
***
Сонце вже заглядало у вікно, коли прокинулась. Мамине ліжко прибране.
Мамо! скрикнула вона у напрямку сіней.
У відповідь мертва тиша. Взяла трубку, подзвонила. Знов той металічний голос.
Стало моторошно, очі залились сльозами.
***
Михайло повертався з пекарні. Там щодоранку брали найсвіжіші палянички. У них з мамою так заведено: вона варить сніданок, син купує випічку.
Михайлові тридцять, але все ще самотній. Дівчата на нього не дивились: зовні непоказний, худий, з дитинства хворобливий. Лікування коштувало чимало, а виховувала його мати одна. Останній діагноз почув вже дорослим дітей не буде. З тим, що сімї не створить, Михайло змирився.
У траві блиснув понівечений старий телефон. Телефони і компютери були його захопленням і роботою. Програміст, блогер. У нього й так гаджети круті, але професійна цікавість змусила підняти той зламаний. Ніби по ньому колесом переїхали, відшмарувало в бік.
«А раптом щось трапилось? промайнула думка. Сховав знахідку в кишеню. Розберусь удома».
***
Після сніданку вийняв SIM-карту, вставив у свій гаджет. У контактах поліклініка, соцслужба, інстанції… Найперший запис «Донечка».
Важко зітхнув, натиснув:
Мамо! роздався радісний дитячий голос.
Я… не мама, зніяковіло промовив Михайло.
А де ж мама?
Я не знаю. Знайшов розбитий телефон, переставив картку, подзвонив.
Моя мама зникла, голос затремтів від плачу. Вчора пішла у крамницю… і не повернулась.
А батько? Бабуся?
Немає
І нове сімейство, тепер уже неподільне, зі щасливими усмішками йшло разом до школи, вірячи, що попереду їх чекають лише добрі зміни.
Лише одна залишилася